— Тьху! Клята дівка! — вигукнув він, витираючи з лоба піт. — Навіжена якась, та й годі!
— Твоя правда, Білле, — замислено відгукнувся Фей-гін, — твоя правда.
— Чого це вона забрала собі в голову неодмінно вийти сьогодні на прогулянку, як ти гадаєш? — спитав Сайкс. — Слухай, ти ж її краще знаєш. Що воно означає?
— Гадаю, то примхи, голубе. Звичайнісінькі жіночі примхи.
— Може, й так, — погодився Сайкс. — Я вже думав, що приручив її, а вона все така ж дика, як і раніше.
— Та ще й дикіша стала, — мовив Фейгін так, ніби розмірковував про щось. — Раніше я не бачив, щоб вона отак шаленіла через якісь дрібниці.
— І я не бачив, — сказав Сайкс. — У неї, мабуть, ще нуртує в крові ота лихоманка, еге ж?
— Схоже на те.
— Коли це знову трапиться з нею, я пущу їй трохи крові — навіть і лікаря не турбуватиму, — сказав Сайкс.
Фейгін промовисто кивнув головою на знак цілковитої згоди з таким способом лікування.
— Поки я тут лежав плазом, а ти, сучий виродку, і думати про нас забув, вона не відходила від мене ні вдень, ні вночі. До того ж ми тоді дуже бідували, і це, я думаю, так чи так мучило й дратувало її, а від довгого сидіння серед чотирьох стін вона і зовсім занедужала, еге ж?
— Мабуть, що так, мій дорогесенький, — відповів старий пошепки. — Ша!
У цю мить Ненсі вийшла з комірчини й сіла на своє місце. Очі в неї запухли й почервоніли, вона хиталася, мов п'яна, час від часу підводячи голову, а потім несподівано зареготала.
— Ну, нова вистава починається! — вигукнув Сайкс, вражено поглянувши на свого співрозмовника.
Фейгін подав знак, щоб він не зважав на дівчину, і згодом Ненсі наче прийшла до тями. Прошепотівши Сайксові, що більше нема чого боятися нового нападу, Фейгін узяв капелюха й попрощався. Біля дверей він озирнувся і попрохав, щоб йому посвітили на темних сходах.
— Посвіти йому, — сказав Сайкс, набиваючи собі люльку. — Жаль буде, якщо він скрутить собі в'язи на самоті і ніхто не побачить цього видовища. Проведи його, Ненсі.
Взявши свічку, дівчина спустилася сходами за старим. Коли вони підступили до дверей, він притулив пальця до уст і, наблизившись до дівчини, прошепотів:
— Що з тобою, дорогесенька?
— Про що ти? — так само пошепки спитала дівчина.
— Та з чого в тебе оце все, — відповів Фейгін. — Якщо він, — Фейгін показав кощавим пальцем нагору, — такий брутальний з тобою, — а він, що й казати, тварюка, Ненс, звичайнісінька тварюка, — то чому ти тоді не…
— Що? — сказала дівчина, коли Фейгін замовк, майже торкаючись губами її вуха й не зводячи з неї погляду.
— Та нічого. Поговоримо про це іншим разом… Я тобі друг, Ненс, вірний друг. І маю напохваті певні засоби, безпечні й надійні. Якщо ти захочеш помститись тим, хто поводиться з тобою, як із собакою — та де там! гірше, ніж із собакою, бо його він часом пестить, — то приходь до мене. З цим негідником ти живеш без року тиждень, а мене знаєш від давніх-давен.
— Так, я тебе добре знаю, — озвалася дівчина зовсім безвиразно. — Добраніч.
Коли Фейгін спробував потиснути їй руку, вона відсахнулась, але ще раз спокійно побажала йому на добраніч і, значуще кивнувши на прощання, замкнула за ним двері.
Фейгін поплентався додому, і всю дорогу його мозок напружено працював. У нього закралася підозра — не тепер, хоч сьогоднішня сцена тільки зміцнила її, вона виникала час від часу й раніше, — що Ненсі остогидла брутальність грабіжника і вона завела собі нового коханця.
Зміни в її поведінці, часті відлучки з дому, помітна байдужість до інтересів банди, якій колись вона була така віддана, і, на додачу, її відчайдушні спроби піти сьогодні з дому о певній годині — все це підтверджувало давні підозри, майже обертало їх, принаймні в його очах, на істину, що не вимагає доказів. Очевидно, предмет її нової прихильності не належав до їхнього гурту, тож варто було б (так розмірковував собі Фейгін) негайно перетягти його до себе; з такою розумною помічницею, як Ненсі, він став би цінним надбанням.
Були у Фейгіна її інші, ще підступніші, заміри. Сайкс забагато знав, і його зухвалі насмішки страшенно дратували Фейгіна, дарма що він терпів їх мовчки. Звичайно, дівчина мала б добре знати, що коли вона покине Сайкса, їй вічно загрожуватиме його помста, та й її новому обранцеві він, звісно, не попустить — може покалічити, а то й зовсім порішити. «Досить мені трохи намовити дівку, — думав Фейгін, — і вона погодиться отруїти його. Жінки й не на таке здатні за цих обставин. Тоді небезпечний негідник, чоловік, якого я ненавиджу, згине назавжди з-перед моїх очей, його місце займе інший, а дівчина, вкоротивши Сайксові віку, потрапить у цілковиту залежність від мене, бо я знатиму про її злочин».