— Старою? — спитав містер Болтер.
— Ні, молодою, — відповів Фейгін.
— З цим, будьте певні, я впораюсь залюбки, — сказав Болтер. — Я ще в школі був мастак на підгляди. А навіщо мені стежити за нею? Чи не для того, щоб…
— Робити з нею нічого не треба, — перебив його старий. — Розповіси мені, куди вона ходить, з ким зустрічається, і — як пощастить — підслухай, про що вона розмовляє; запам'ятай назву вулиці, якщо то буде на вулиці, і номер будинку, якщо то буде в будинку; і все, про що довідаєшся, розкажеш мені.
— А скільки ви мені за це дасте? — запитав Ной, поставивши чашку на стіл і жадібно вдивляючись в обличчя свого хазяїна.
— Якщо зробиш усе як слід, дам тобі фунт стерлінгів. Так, дорогесенький мій, цілий фунт! — сказав Фейгін, намагаючись якнайдужче його зацікавити. — Досі я стільки давав лише за таку роботу, яка може принести дуже великий зиск.
— Хто вона? — запитав Ной.
— Одна з наших.
— Тьху ти! — скрикнув Ной, зморщивши носа. — То, виходить, ви її в чомусь запідозрили?
— Вона знайшла собі нових друзів, дорогесенький, і мені треба знати, хто вони, — відповів Фейгін.
— Ясно, — сказав Ной. — Тільки для того, щоб мати приємність познайомитися з ними, якщо вони люди порядні, — еге? Ха-ха-ха! Я до ваших послуг.
— Я знав, що ти не відмовишся! — вигукнув Фейгін, радіючи, що його задум здійсниться.
— А чого б я мав відмовлятися? — відказав Ной. — То де ж вона? Де мені її підстерігати? Куди йти?
— Все це я розкажу тобі, дорогесенький мій. А прийде час, і покажу її, — мовив Фейгін. — Твоє діло — бути напоготові, а про все інше подбаю я сам.
Увесь той вечір і кілька наступних шпигун просидів у повному спорядженні візника, готовий узятися до діла за наказом старого. Минуло шість вечорів — шість нестерпно довгих вечорів, — і щоразу Фейгін приходив додому розчарований і коротко повідомляв, що не настав ще час. Сьомого дня — в неділю — він повернувся раніше, ніж у попередні вечори, і був у піднесеному настрої. Не приховуючи своєї радості, він звернувся до Ноя:
— Сьогодні ввечері вона кудись піде, і я певен, у тій самій справі; бо цілий день була вдома сама, а чоловік, якого вона боїться, повернеться тільки вдосвіта. Іди за мною! Швидше!
Ной мовчки підхопився з місця. Старий був такий збуджений, що його хвилювання передалося і Ноєві. Обидва крадькома вийшли на вулицю і, хутко поминувши цілий лабіринт завулків, опинились нарешті біля будинку, в якому Ной признав трактир, де він зупинився на свою першу ночівлю в Лондоні.
Вже вибило одинадцяту, і двері трактиру були замкнені. Коли Фейгін стиха свиснув, їх безгучно відчинили. Обидва тихенько ввійшли, і двері за ними зачинились.
Майже не наважуючись говорити, навіть пошепки, і більше розмовляючи на мигах, Фейгін і молодий єврей, що впустив їх, показали Ноєві на віконце в стіні і знаками дали йому зрозуміти, щоб він роздивився крізь нього на особу, яка сиділа в сусідній кімнаті.
— Оце і є та жінка? — ледь чутно спитав Ной, ставши на ослінчик.
Фейгін кивнув головою.
— Я не бачу її обличчя, — прошепотів Ной. — Вона сидить, похиливши голову, а свічка стоїть позад неї.
— Зачекай, — шепнув Фейгін. Він подав знак Барні, і той зник. За якусь мить буфетник увійшов до сусідньої кімнати і, вдаючи, ніби знімає нагар зі свічки, переставив її так, як треба, а заговоривши з дівчиною, змусив її підвести голову.
— Тепер я бачу її, — прошепотів шпигун.
— Добре?
— Я впізнаю її серед тисячі інших.
Він квапливо зіскочив на підлогу, бо двері розчинились і дівчина вийшла з кімнати. Фейгін ледве встиг відтягти його в куток, відгороджений ширмою, і обидва затамували подих, поки вона пройшла повз їхню схованку й зникла за дверима, в які вони щойно ввійшли.
— Цсс! — мовив Барні, трошки прочинивши двері. — Пора!
Ной перезирнувся з Фейгіном і вибіг із трактиру.
— Ліворуч, — шепнув буфетник, — ідіть ліворуч і тримайтеся другого боку вулиці.
Ной так і зробив; при світлі ліхтаря він розрізняв постать дівчини, що вже встигла відійти далеченько від трактиру. Він наблизився на відстань, яку вважав безпечною, і весь час тримався протилежного боку вулиці, щоб краще стежити. Два чи три рази дівчина сторожко озирнулась, а один раз зупинилася, щоб пропустити вперед двох перехожих, які йшли позаду. В міру того, як вона віддалялася від трактиру, в неї, видно, прибувало сміливості, бо тепер хода її стала тверда, впевнена. Шпигун ішов слідом на тій самій відстані, не спускаючи дівчини з очей.