— Оце таки халепа, — мовив Тобі, кусаючи губи. — Не один попрощається з життям.
— Тепер саме триває судова сесія, — сказав Кегс. — Якщо швидко поведуть слідство і Болтер викаже всіх спільників, — а він це неодмінно зробить, судячи з того, що він уже наговорив, — тоді суд може звинуватити Фейгіна як співучасника вбивства і цієї ж п'ятниці оголосити вирок. А ще за тиждень він уже теліпатиметься на шибениці, побий мене грім!
— Ви б почули, який галас зчинила юрба, — оповідав Чітлінг. — Полісмени відбивалися, мов дияволи, бо інакше старого розірвали б на шматки. Його вже збили були з ніг, але полісмени оточили його кільцем і почали прориватися крізь натовп. Треба було бачити, як він, весь у грязюці та крові, озирався на всі боки й тулився до фараонів, ніби до своїх найліпших друзів. Як зараз бачу: ледве тримаючись на ногах, бо на них навалюється натовп, вони тягнуть його за собою; як зараз бачу: люди підскакують за спинами інших, шкірять зуби і пориваються до нього. Бачу кров у нього на голові і на бороді, чую крик жінок — вони продираються у саму гущу натовпу на перехресті, присягаючись, що вирвуть у нього з грудей серце.
Охоплений жахом, свідок цього видовища затулив вуха долонями, підвівся із заплющеними очима і, мов божевільний, рвучко заходив по кімнаті.
Він бігав без упину, а. двоє інших сиділи мовчки, втупивши погляди в підлогу, коли раптом на сходах щось наче зачалапало і крізь розчинене вікно до кімнати вскочив Сайксів собака. Вони кинулися до вікна, потім вибігли на сходи, а далі — на вулицю. Собака не побіг за ними, і хазяїна його ніде не було видно.
— Що б це означало? — спитав Тобі, коли всі троє повернулися до кімнати. — Він не наважиться прийти сюди. Я… я сподіваюся, що не наважиться.
— Якби він прямував сюди, то прийшов би разом із псом, — зауважив Кегс і нахилився над собакою, який простягся на підлозі, важко сапаючи. — Еге, та він зовсім вибився із сил, дайте йому попити.
— Випив усе, до останньої краплини, — сказав Чітлінг, що мовчки стежив за собакою. — Весь у болоті, лапи покалічені, очі злиплися. Очевидячки, здалека біг…
— Звідки ж він узявся? — вигукнув Тобі. — Він, звичайно, оббігав і інші наші притулки і, наразившись там на чужих людей, прибіг сюди. Але де був собака перед тим, як він опинився тут сам, без нього?
— Не міг же він… (всі уникали назвати вбивцю на ім'я) не міг же він укоротити собі віку, як ви гадаєте? — спитав Чітлінг.
Тобі похитав головою.
— Якби це було так, — сказав Кегс, — собака потяг би нас до того місця, де це сталося. Ні, я так міркую: він утік за кордон, а собаку залишив тут. Певне, вислизнув якось непомітно, бо інакше собака не лежав би так спокійно.
На цьому припущенні, яке здалося всім найімовірнішим, вони й зупинилися; собака забився під стілець, скрутився в клубок і заснув, більш не привертаючи до себе уваги.
Стало смеркати. Зачинили віконниці, запалили свічку й поставили її на стіл. Жахливі події останніх днів справили на всіх трьох глибоке враження, яке ще підсилювалося небезпекою та непевністю їхнього власного становища. Вони тісніше зсунули свої стільці й здригалися від найменшого шереху. Розмовляли мало, та й то пошепки, і сиділи такі принишклі й перелякані, ніби в сусідній кімнаті лежало тіло вбитої дівчини.
Минув деякий час, аж раптом знизу почувся нетерплячий стук у двері.
— Мабуть, юний Бейтс, — сказав Кегс і поглянув на присутніх, сердито насупившись, щоб приховати свій переляк.
Стук повторився. Ні, то був не Бейтс. Він ніколи так не стукав.
Тремтячи всім тілом, Крекіт підійшов до вікна і зразу ж відскочив назад. Зайве було казати іншим, кого він побачив на вулиці: про це й без слів промовляло його сполотніле обличчя, та й собака схопився тієї ж миті, заскавучав і кинувся до дверей.
— Доведеться його впустити, — сказав Крекіт, беручись за свічку.
— А може, не треба? — спитав Кегс хрипким голосом.
— Ні. Його доконче треба впустити.
— Не залишай нас у темряві, — сказав Кегс, ухопивши з полиці над каміном другу свічку і запалюючи її; руки в нього так трусилися, що, перш ніж він устиг це зробити, у двері постукали ще і ще раз.
Крекіт спустився сходами до дверей і повернувся з чоловіком; нижня частина його обличчя була прикрита однією хусткою, а голова — під капелюхом — була пов'язана другою. Він повільно розмотав голову. Бліде обличчя, синці під очима, запалі щоки, днів зо три не голена борода, схудле тіло, коротке, уривчасте дихання — це був привид колишнього Сайкса.
Він узявся за спинку стільця, що стояв посеред кімнати, і вже намірився був сісти, як раптом здригнувся і, озирнувшись через плече, шарпнув стілець назад, присунув його впритул до стіни і тоді тільки сів.