Ніхто досі й слова не вимовив. Сайкс мовчки дивився то на того, то на того. Коли хтось крадькома скидав на нього оком, то, зустрівши його погляд, одразу ж відвертався. А коли він глухим голосом порушив тишу, всі троє здригнулися, начебто раніше не чули цього голосу.
— Як потрапив сюди собака? — спитав він.
— Прибіг сам, три години тому.
— У вечірній газеті пишуть, що Фейгіна заарештовано. Це правда чи брехня?
— Правда.
Знову запала мовчанка.
— Будьте ви всі прокляті! — вилаявся Сайкс, проводячи рукою по лобі. — Невже вам нічого мені сказати?
Вони ніяково засовалися, але ніхто не відповів.
— Ти в цьому домі хазяїн, — мовив Сайкс, поглянувши на Крекіта, — то скажи, чи ти маєш намір продати мене, чи дозволиш пересидіти тут, поки скінчиться ця гонитва?
— Можеш лишитися тут, коли вважаєш, що це безпечно, — по хвилі вагання відповів той, кого він запитував.
Сайкс поволі перевів очі на стіну позад себе і, трохи відвернувшись, промовив:
— Що… тіло… поховали?
Вони похитали головами.
— Чом не поховали? — вигукнув він, знов оглядаючись на стіну. — Навіщо лишати на землі таке жахіття? Хто це стукає?
Крекіт, виходячи з кімнати, подав знак рукою: мовляв, боятися нічого, — і незабаром повернувся разом із Чарлі Бейтсом. Сайкс сидів якраз навпроти дверей, тому хлопець побачив його, тільки-но зайшов у кімнату.
— Тобі, — сказав він, позадкувавши, коли Сайкс звів на нього погляд, — чом ти не попередив мене, що він тут?
Усі сторонилися його, і це було так жахливо, що нещасний ладен був запобігти ласки навіть у хлоп'яти. Він привітно кивнув йому головою і ладен був уже простягти руку
— Відведи мене в іншу кімнату, — сказав хлопець, знов позадкувавши.
— Чарлі, хіба ти… хіба ти мене не впізнав? — спитав Сайкс, ступивши крок уперед.
— Не підходь до мене! — скрикнув хлопець, з жахом дивлячись в обличчя вбивці й відступаючи ще далі. — Ти тварюка!
Чоловік зупинився на півдорозі, і вони глянули один на одного. Сайксові очі помалу опустилися додолу.
— Будьте свідками! — вигукнув хлопець, усе більше розпалюючись і вимахуючи кулаками. — Будьте свідками всі троє, — я його не боюся; якщо за ним сюди прийдуть, я його викажу, от побачите. Кажу це вам наперед. Хай він мене за це вб'є, як схоче або як посміє, тільки, якщо я буду тут, я його викажу. І виказав би навіть тоді, коли б знав, що його зварять живцем. Ґвалт! Убивають! Коли серед вас є хоча б один справжній чоловік, він мені допоможе. Ґвалт! Убивають! Держіть його!
Так репетуючи й розмахуючи руками, хлопець зрештою кинувся сам на цю дужу людину. Натиск був такий шалений і несподіваний, що Сайкс повалився на підлогу.
Троє свідків цієї сцени немов скам'яніли від подиву. Вони не втручалися в бійку, а хлопець і Сайкс качалися по підлозі: перший, незважаючи на удари, що градом сипалися на нього, ухопив супротивника за барки, і далі голосно кличучи на поміч.
Проте боротьба була надто нерівна і не могла тривати довго. Сайкс підім'яв Чарлі під себе й притис йому горло коліном; переляканий Крекіт відтяг його від хлопця і показав на вікно. Внизу на вулиці заблимали вогні, чути було збуджені голоси, тупіт численних ніг по сусідньому дерев'яному містку. Очевидно, в юрбі був один вершник, бо почувся стукіт копит об нерівну бруківку. Вогнів з'являлося все більше, тупотіння ставало гучнішим. Потім хтось затарабанив у двері і знявся такий шалений лемент юрби, що від нього перелякався б кожний, хоч який би хоробрий він був.
– Ґвалт! — щосили кричав хлопець. — Він тут! Ламайте двері!
— Іменем короля! — почулося за дверима, ї юрба заволала ще голосніше.
— Ламайте двері! — горлав Чарлі. — Вони самі нізащо не відчинять! Біжіть просто до кімнати, де світиться. Ламайте двері!
Коли він замовк, у двері та віконниці нижнього поверху часто й важко застукотіли, і водночас із натовпу вирвалося стоголосе ревище, вперше даючи слухачеві належне уявлення про те, скільки там зібралося люду.
— Покажіть мені якусь комірчину, куди б я міг запхнути це горласте чортеня! — несамовито вигукнув Сайкс, бігаючи з кутка в куток і тягаючи за собою хлопця — так легко, ніби то був порожній лантух. — Ось двері! Відімкніть! — Він заштовхнув Чарлі в суміжну кімнатку, взяв двері на засув і повернув ключа. — Надвірні двері добре замкнені?
— На два оберти й на ланцюжок, — відповів Крекіт, котрий, як і його товариші, стояв розгублений і безпорадний.