Кажучи це, він виштовхав їх із кімнати, а тоді двічі обернувши ключа й клацнувши засувом, витяг із схованки скриньку, яку ненароком побачив Олівер, і заходився похапцем розпихати по кишенях годинники й коштовності.
Стукіт у двері змусив його здригнутись.
— Хто там? — верескливо скрикнув він.
— Я! — озвався крізь замкову щілину голос Пройди.
— Ну, чого тобі? — роздратовано гукнув Фейгін.
— Ненсі питає, чи тягти його до нашого другого кишла? — спитав Пройда.
— Атож, — відповів старий. — Як тільки вона його злапає! Головне, знайдіть його! А там я вже знатиму, що робити, — будьте певні!
— Ясно, — буркнув хлопець і кинувся наздоганяти своїх товаришів.
— Він іще не встиг виказати нас своїм новим друзям, — пробурмотів єврей, знову беручись до своєї роботи. — А тепер уже, може, і не встигне. Може, нам удасться заткнути йому пельку.
Розділ XIV
містить дальші подробиці про перебування Олівера у містера Браунлоу, а також знаменне пророцтво, яке джентльмен на прізвище Грімвіг виголосив стосовно Олівера, коли той вирушив виконувати доручення
Олівер швидко очуняв після непритомності, викликаної раптовим вигуком містера Браунлоу, і відтоді джентльмен та місіс Бедвін старанно уникали будь-яких згадок про портрет; у своїх подальших розмовах вони не торкалися Оліверового минулого й не обговорювали його майбутнього, обмежуючись лише такими темами, які могли розважити його, але не схвилювати.
Олівер був усе ще надто кволий, щоб сідати за загальний стіл, та наступного ранку, коли його перенесли до кімнати економки, він перш за все кинув нетерплячий погляд на стіну, сподіваючись знову побачити обличчя гарної леді. Та він сподівався даремно: портрет було знято.
— Так-так, — мовила економка, перехопивши Оліверів погляд. — Як бачиш, його забрали.
— Бачу, що забрали, пані, — сказав Олівер. — Але чому?
— Його зняли, дитинко, бо містер Браунлоу вважає, що портрет тебе стурбував. Ану ж, каже, він пошкодить твоєму здоров'ю, — пояснила старенька.
— Та ні, він мене зовсім не стурбував, пані, — сказав Олівер. — Мені приємно було дивитися на нього. Він мені так сподобався.
— Ну, гаразд, гаразд, — добродушно мовила старенька леді. — Постарайся якнайшвидше видужати, мій хлопчику, і ми його знову повісимо. Домовились? Обіцяю тобі! А тепер поговорімо про щось інше.
Оце й усе, що Олівер зумів дізнатись на той час про портрет. Місіс Бедвін була до нього така добра, що, з вдячності до неї, він поклав собі викинути його з пам'яті і цілий ранок уважно слухав нескінченні розповіді старенької про її милу, гарну дочку, яка одружилася з милим, гарним чоловіком і живе на селі, і про сина, теж чудового хлопця, який служить прикажчиком у купця у Вест-Індії[35] й чотири рази на рік надсилає їй такі шанобливі листи, що про них без сліз і говорити не можна. Коли старенька досхочу набалакалася про високі душевні якості своїх дітей, а також про ангельську вдачу свого чоловіка, який — царство йому небесне! — помер рівно двадцять шість років тому, надійшов час чаювати. Після чаю вона почала вчити Олівера гри в крибедж[36], яку він враз опанував, і вони грали дуже зосереджено й з великим зацікавленням, аж поки хворому приспіла пора вечеряти підігрітим розбавленим водою вином із хрумкою грінкою й лягати в м'яке ліжко.
Дні одужання Олівера були такі щасливі! Доти життя його спливало в безнастанних злигоднях та колотнечі, і тепер, опинившись у чистоті, теплі, спокої, серед привітних, добрих людей, хлопець почувався, мов у раю. Коли він спромігся нарешті стати на ноги, містер Браунлоу звелів купити йому нове вбрання, новий картуз і нові черевики. Старим одягом Оліверові дозволили розпорядитися на власний розсуд, і він віддав усе покоївці, яка ставилася до нього дуже ласкаво, щоб та його продала євреєві-лахмітникові, а гроші залишила собі. Служниця охоче погодилася. І коли Олівер, стоячи біля вікна вітальні, побачив, як лахмітник сунув ті речі в торбу й пішов геть, хлопця охопила радість: нарешті він позбувся свого старого одягу, і йому ніколи більше не доведеться надягати його! Зрештою, то й справді було жалюгідне вбрання, а Олівер ще зроду не мав нової одежини.
Одного вечора, десь за тиждень після випадку з портретом, коли Олівер розмовляв з місіс Бедвін у її кімнаті, містер Браунлоу переказав, що бажає бачити Олівера Твіста в своєму кабінеті, щоб поговорити з ним, якщо хлопчик почувається добре.