Вражений напругою, що бриніла в її словах, Олівер здивовано подивився на неї. Здавалося, дівчина казала правду; обличчя в неї було бліде, стривожене, вона вся тремтіла від хвилювання.
— Один раз я вже заступилася за тебе, заступатимусь і надалі, — голосно провадила Пенсі. — І вважай, що зараз я теж рятую тебе, бо хтось інший на моєму місці з тобою б не панькався. Я пообіцяла, що ти будеш тихий і слухняний, тож не підводь мене, інакше нашкодиш і собі, її мені, і, може, мене навіть уб'ють. Дивись! Як перед богом кажу, — ось що я вже витерпіла через тебе!
Вона похапцем показала на синці на шиї та руках і гарячково повела далі:
— Пам'ятай це, бо мені буде ще більша біда. Я б допомогла тобі, якби можна, але зараз у мене нічого не вийде. Воші тебе не займуть і пальцем, а в тому, що вони змусять тебе робити, твоєї провини не буде, бо ти робитимеш це з примусу. Мовчи! Кожне твоє слово моя;є мене занапастити. Давай руку. Швидше! Руку!
Олівер машинально простяг їй руку, й Пенсі схопила її, загасила свічку й потягла його за собою на сходи. Хтось невидимий у темряві швидко відчинив перед ними двері й так само швидко зачинив їх за ними. Перед будинком чекав найманий кабріолет. З тим самим гарячковим поспіхом, що чувся в її мові, дівчина затягла Олівера в екіпаж і щільно запнула вікна завісками. Кучер вказівок не потребував — він одразу стьобнув коня й погнав його чимдуж.
Пенсі міцно стискала Оліверову руку в своїй і шепотіла йому на вухо, повторюючи ті самі перестороги й умовляння. Все відбувалося так швидко, що Олівер і незчувся, як карета зупинилася перед будинком, до якого напередодні ввечері навідувався єврей.
Тієї миті, коли Олівер окинув поглядом безлюдну вулицю, з його уст мало не зірвався крик про допомогу, але у вухах його звучав стражденний голос дівчини, її розпачливе благання пам'ятати й про неї, — і він так і не розтулив рота. А поки він вагався, нагоду було втрачено: його завели до будинку, й двері за ним зачинилися.
— Сюди, — сказала дівчина, нарешті відпускаючи його руку. — Білле!
— Тут я! — озвався Сайкс, з'являючись на площадці сходів із свічкою в руці. — От і чудово! Заходьте!
Як на людину такої вдачі, як містер Сайкс, це був вияв рішучого схвалення, вираз сердечної гостинності. Видимо, дуже потішена цим, Ненсі радісно з ним привіталася.
— П'ятака забрав до себе Том. Він тільки заважав би, — пояснив Сайкс, присвічуючи їм на сходах,
— Авжеж, — погодилася Ненсі.
Вони втрьох увійшли до кімнати, Сайкс зачинив двері й сказав:
— Отже, ти привела хлопця.
— Ось він, перед тобою, — відповіла Ненсі.
— Слухняно йшов? — поцікавився Сайкс.
— Мов ягня, — відповіла Ненсі.
— Радий це чути, — мовив Сайкс і похмуро глянув на Олівера. — Радий за його ж таки шкуру, бо інакше вона була б уже трохи попсована. Ходи-но сюди, хлопче, і вислухай мою науку, бо чим скоріше ти її засвоїш, тим краще.
З цими словами Сайкс здер з голови свого нового учня шапку й шпурнув її в куток, потім узяв його за плече, підвів до столу і, сівши, поставив перед собою.
— Ну, по-перше, чи знаєш ти, що це таке? — спитав Сайкс, беручи кишеньковий пістолет, що лежав на столі.
Олівер відповів ствердно.
— Гаразд. Тепер дивися, — провадив Сайкс. — Це порох. А це куля. А оце клаптик старого капелюха на клейтух.
Олівер промимрив, що зрозумів призначення всіх цих речей, і містер Сайкс заходився дуже ретельно заряджати пістолет, а скінчивши, повідомив:
— Тепер він заряджений.
— Так, я бачу, сер, — сказав Олівер.
— А тепер затям, — мовив грабіжник і раптом — хлопець аж здригнувся — схопив його за руку й приставив дуло пістолета йому до скроні, — якщо ти бодай рота розтулиш на вулиці, поки я сам до тебе не заговорю, — ця куля розчерепить тобі голову. Тож, перше ніж подати голос без дозволу, помолися за упокій своєї душі.
Для більшої переконливості Сайкс грізно зсунув брови й повів далі:
— Наскільки я знаю, жодна жива душа не питатиме за тебе, якщо ти здохнеш. Тож, виходить, я міг би й не розводитися про все це, якби не зичив тобі добра. Ясно?
— Цебто, — з притиском мовила Ненсі, багатозначно глянувши на Олівера, щоб той прислухався до її слів, — цебто, ти хочеш сказати: якщо Олівер стане тобі поперек дороги в цьому ділі, ти прострелиш йому голову, щоб потім він не виказав тебе, і тебе не зупинить те, що за це можна попасти на шибеницю, бо все одно в своїй роботі ти щомісяця важиш життям.