– Будь ласка, – ввічливо попрохав той.
– Хотів би ти виробляти носові хустки так спритно, як Чарлі Бетс? – спитав Феджін.
– Звичайно, сер, якщо ви будете ласкаві мене навчити, – відповів Олівер.
Чарлі ця відповідь здалася настільки кумедною, що він знову зареготався, аж луна пішла – і так похлинувся кавою, що мало не пропав, і потім ще довго відпльовувався й пфуркав.
– Це жовтороте таке чудне, – насилу вимовив він нарешті, немов перепрошуючи присутніх за свою непристойну поведінку. Проноза нічого не сказав, тільки провів рукою по Оліверовому волоссю й заспокоїв його, що з часом він порозумнішає; бачачи, як Олівер почервонів, старий пан тактовно перевів розмову на іншу тему й спитав, чи багато людей дивилося на ранішню кару. З відповіді обох хлопчиків Олівер зрозумів, що вони встигли й там побувати, і дивувався, які вони спритні й швидкі.
Прибравши зі столу після снідання, веселий старий панок почав гратися з обома хлопчиками в дуже цікаву, якусь незвичайну гру: в штани до однієї кишені він поклав табакерку, до другої записну книжечку, в кишеню жилета засунув годинника, ланцюжка обкрутив собі навкруг шиї, а діамантову шпильку встромив у сорочку, щільно застебнув сурдут, всунув ще в кишеню футляр з окулярами й носову хусточку й почав тюпати вперед і назад по кімнаті з ціпочком у руці, ніби якийсь старенький джентльмен із тих, що повсякчас зустрічаються на вулицях. Він зупинявся то біля каміна, то біля дверей, вдаючи, ніби страшенно зацікавився якоюсь вітриною, і боязко озирався навколо, мов боячися злодіїв, та обмацував усі кишені, чи, бува, чого не згубив. Він робив це так втішно, природно, що Олівер боки собі рвав зі сміху, аж сльози на очі навернулись. Тим часом в’юнкі Чарлі й Проноза кралися за ним назирцем і так влучно ухилялись від його погляду щоразу, як він до них обертався, що неможливо було навіть простежити за їх рухами. Але цього ще мало: нараз Проноза наступив старому на мозоль. Чарлі Бетс наче спіткнувся на нього ззаду, і за мить табакерка, записна книжечка, годинник, ланцюжок, шпилька, носова хусточка і навіть футляр з окулярами опинилися в їхніх руках. Коли старий пан, бува, почував дотик чужої руки у себе в кишені, він про це говорив, і гра розпочиналася знову.
Так вони гралися дуже довго, а потім до молодих джентльменів завітали дві молоді панни, на ймення Бетсі й Нансі. Волосся їх було дуже розпатлане, панчохи й черевики досить стоптані й брудні; їх не можна було назвати красунями, але вони були дуже веселі й жваві, напрочуд рум’яні й зовсім не горді, і тому справили на Олівера дуже приємне враження. Гості засиділися; одна з панночок поскаржилася, що змерзла, – і на столі з’явилася горілка; розмова поточилася ще жвавіше. Нарешті Чарлі спитав, чи не час підкувати копита? Олівер вирішив, що це, мабуть, якийсь французький вираз, що означає «йти на шпацір», бо скоро по тому Проноза й Чарлі й обидві гості повіялися з хати, одержавши від милого старого гроші на дрібні витрати.
– Що, соколику? Весело у нас живеться, еге ж? – спитав Феджін. – Вони пішли ось на цілий день, аж до самої ночі.
– А хіба вони вже відробили своє? – спитав Олівер.
– Так, тобто якщо їм, бува, не трапиться якої роботи дорогою, а вони роботи ніколи не проґавлять, серденяточко ти моє. Бери з них приклад, бери з них приклад, соколику, – приказував старий, стукаючи з притиском коцюбою по комину, – роби все те, що вони тобі скажуть, а особливо вважай на Пронозу, дитино. Він буде колись великою людиною і зробить і тебе таким, якщо ти наслідуватимеш йому. Чи не випадає часом моя хусточка з кишені, Оліверчику? – раптом спитав він.
– Так, сер, випадає, – відповів Олівер.
– Ану спробуй, чи можеш ти її витягнути так, щоб я не помітив: роби, як робили хлопці, коли ми гралися вранці.
Однією рукою Олівер взявся за дно кишені, нестотно, як робив це Проноза, а другою витяг з неї обережно хустину.
– Є? – скрикнув Феджін.
– Ось вона, сер, – відповів Олівер, показуючи хустку.
– Ти розумна шельма, серденяточко, – задоволено плеснув Олівера по голові штукар-дідусь. – Уперше бачу такого спритного пацана! Ось тобі шилінг. Якщо ти підеш уперед таким кроком, то станеш незабаром зорею наших днів. А тепер ходи сюди, я покажу тобі, як випорювати мітки з хусток.
Олівер дуже дивувався, що є спільного між його блискучою майбутністю і кишенею старого пана, але, вирішивши, що той, як старший, мусить краще це знати, слухняно пішов за ним до столу й незабаром поринув з головою в свою нову науку.