Увагу Меркічі привернув гусячий виводок. Він плив від протилежного берега річки. Виводок складався з батька, матері і п'ятьох гусенят. Маленькі, жовтенькі гусенята були вкриті оксамитовим пухом. Малята витягнулись за батьками довгим живим ланцюжком.
Меркічі, як і Аляй з Вукугою, був членом гуртка юннатів, і зараз трапилась слушна нагода для спостереження. Щоб не злякати обережну птицю, Меркічі ліг за каменем.
На середині річки дорослі гуси несподівано витягли шиї і насторожились.
— Геге, геге! — тривожно заґелґотіла гуска.
Вона неспокійно кинулась в один бік, в другий, описала коло, знову заґелґотіла і, круто повернувши, швидко попливла з виводком униз по річці.
Меркічі хотів встати й подивитися, хто налякав гусей, але кроків за п'ятдесят від нього підозріло зашелестіли кущі. Меркічі причаївся. Сторожко виглядаючи з-за каменя, він побачив звірка, дуже схожого на лисицю, трохи коротшого і нижчого за неї. Звірок біг від кущів; він був сірий, але на спині, по боках і на хвості теліпалися, мов білі латки, жмути ще не вилинялої зимової шерсті. Біля річки звір припав до землі і тихо, скрадаючись, поповз біля самої води.
Аж тепер Меркічі скоріше догадався, ніж розгледів, що то був песець. Звірок повз берегом і слідкував за гусьми. Своїм сірим забарвленням песець майже зливався з навколишньою природою, і лише білі жмути викривали його. Вони виказували гусям, де їхній ворог, і ті намагалися триматись далі від берега.
Гонитва песця за гусьми зацікавила Меркічі. «Мабуть, їжу малим промишляє», — догадався Меркічі і зійшов на кручу.
Видолинком поспішали до нього Вукуга і Аляй.
— Товариші, сюди, ідіть сюди! — Меркічі замахав рукою, кличучи друзів до себе.
Вукуга й Аляй, пригнувшись, побігли біля кущів. За поворотом річки вони заховалися в заростях верболозу.
Песець обминув піщаний мисок. У цьому місці річка, стиснута крутими берегами, була дуже вузька і бурхлива. Коли гуси порівнялися з песцем, він весь підібрався, стрибнув у воду і поплив їм навперейми. Гуси кинулись до другого берега, але, побачивши, що хижак також рвонувся за ними, повернули назад, потім знову змінили напрям. Гусак, відчувши небезпеку, особливо голосно крикнув:
«Ге, ге!», — мовляв, рятуйтесь, хто як може, і, кинувши сім'ю, ганебно втік у тундру.
Гусенята оточили матір і жалібно пищали. Хижак швидко плив до них.
Юннати сиділи в кущах і, наче змовники, затамувавши подих, слідкували за погонею.
— Схопить, зараз схопить! — раптом схвильовано зашепотіла Аляй. Вона хотіла злякати хижака. Їй жаль було беззахисних гусенят. Але Меркічі спинив її:
— Де там! Не бійся, не схопить. Сиди і спостерігай.
— Боротьба за життя, — розумієш? — обернувшись до Аляй, філософським тоном промовив мовчазний Вукуга.
Песець грудьми розсікав воду. Він плив швидко і легко. Розтягнувши по воді хвіст, звір спритно правив ним, як досвідчений плавець веслом. Але в ту мить, коли він намірився схопити здобич, гуси, підігнані бурхливою течією, проскочили перед самим носом хижака. Песець клацнув зубами і облизався, але не припинив погоні: круто розвернувшись, знову кинувся за здобиччю, що втекла від нього. З обох боків пропливали стрімкі береги, яскравий жовтець, кущі, але песець нічого, крім своєї здобичі, не помічав.
Бурхлива течія відносила птахів все далі і далі. Річка, вирвавшись з вузької горловини, вгамувалась, береги розсунулись. Відстань між звіром і гусьми знову скоротилась. Витягшись на всю довжину, песець чимраз частіше загрібав лапами, кидався то вправо, то вліво. Дужими короткими ривками він вистрибував, як риба, на поверхню води, намагаючись схопити одного з малюків. Але гусенята встигали вчасно пірнути, виринути і знову сховатися під водою. Песець метався від одного гусеняти до іншого, кружляв; ковтнувши води, він пирхав, крутив головою. Був момент, коли звір майже наздоганяв виводок, що збився докупи. Гуска з криком підлетіла до хижака, вдарила дзьобом у голову і закричала, відганяючи його від дітей. Уже кілька пір'їн з її крила залишилось у зубах песця, а вона знов і знов наскакувала на ворога.
За сигналом матері гусенята розсипались по річці в різні боки. Жалібний писк, гелгіт, лопотіння крил сполошили річку. Песець безпорадно оглянувся, помітив гусеня, що відбилося від матері, і повернув до нього. Кинувшись убік, малюк швидко-швидко замахав короткими крильцями, витяг тонку шию і, перебираючи лапками, побіг по воді. Крихітний живий клубочок напружував усі сили, щоб утекти. Чорний коротенький дзьоб його був розкритий. Малюк задихався. Песець мчав до нього, з шумом розсікаючи воду, його очі горіли. Висунувши язик, він також задихався. Але близька здобич нестримно притягувала. Він щосили рвонув до жертви.