— Бувай, Рудько! — сказав Пелле.
— Бувайте, Цятко й Рудько! — сказали обоє разом і подалися далі.
— Хочеш до хліва? — спитала Стíна-Здоровега.
— Е ні, як на мене, то свині страшенні нечупари, а хрюкають так, ніби не мають клепки в голові, — відповів Пелле. — Я краще подивився б стайню. Коні дуже приємні. В місті я приятелюю з конем пивовара. Коли ми здибуємось на вулиці, то неодмінно одне одного обнюхуємо.
У стайні, перебираючи ногами, стояв Старий Гнідко.
— Усі коні надворі, — сказала Стíна-Здоровега, — і Старому Гнідкові невесело на самоті. Та, здається, останнім часом він трохи застудився і через те його не пустили на пасовисько.
Тієї хвилі Старий Гнідко заіржав.
— Ну, звісно, в нього захриплий голос, — сказав Пелле. — Але який він милий!
— І добрий, — додала Стíна-Здоровега, підійшла ближче, заскочила в ясла й потерлася об м’якеньку мордочку Старого Гнідка.
— А в стайні є пацючі нори? — спитав Пелле.
— Лише одна, — відповіла Стíна-Здоровега. — Я називаю її ОСОБИСТА НОРА ЮНАСА, бо кіт Юнас, що живе в стайні, взяв на неї абонемент.
— Абонемент? А що це таке? — здивувався Пелле.
— А таке: він оголосив ту нору своєю, а мені не хотілося з ним зчиняти сварку. Втім, Юнас так рідко сюди приходить, що можна ловити й тут. Він погано вихований кіт, тюхтій і нечема.
Розказуючи про Юнаса, Стíна-Здоровега вивела Пелле надвір. І далі вони пішли чудовою алеєю, обабіч якої росли білокорі берези.
Аж тут ні сіло ні впало на дорозі з’явилась якась чорно-біла пташка та й замахала хвостиком перед самісіньким носом у Пелле. Він уже, було, подумав, що обід йому забезпечено, й погнався за нею. От-от — та й схопив би пташку в лапи, але вона, весело цвірінькаючи, блискавично пурхнула вгору. І так повторялося не раз: пташка здіймалася вгору й падала додолу, махаючи хвостиком, а Пелле насторожувався, розганявся, стрибав, але діставав облизня.
— Силкуєшся зловити панну Скіпку-Дражнилку? — спитала Стíна-Здоровега.
— Я? Та ні, — відповів Пелле, наче нічого й не сталося. — Просто люблю трішки пострибати. А до пташок мені байдужки!
— То й не забивай собі баки плисками, — сказала Стíна-Здоровега. — Вони нас, котів, лише дражнять. А тепер приляжмо на траву, бо мої старі лапи аж гудуть від утоми.
Десятий розділ
Велетенне сонечко
Праворуч від дороги простягався квітучий луг. Стíна-Здоровега й Пелле уляглися в квітах, які вигравали всіма барвами веселки. Там росли дзвіночки, поволі погойдуючись під легким літнім вітерцем, і лисички, що здалека тішили зір жовтизною, а серед них червоніли повні, м’які головки конюшини.
Аж ось прилетіла якась манюпуня, червона, в чорні крапочки комаха й сіла Стíні-Здоровезі просто на рожевого носа. Пелле замахнувся лапою, щоб ударити її, а та червона химера розгорнула крильця надвоє й полинула в синє небо.
— Що воно за дивина? — здивувався Пелле.
— То сонечко, — відповіла Стíна-Здоровега. — Сонечка добрі й нешкідливі, тож нехай сидять на моєму носі, скільки влізе.
Пелле позіхнув. Як він стомився! Але що це таке? Прилетіло якесь сонечко, чи не в сотню разів більше від попереднього, сіло навпроти Пелле й уп’ялося в нього очима.
— Це ти Пелле Безхвостий? — закричало воно.
— Та-а-ак, — відповів Пелле, тремтячи зі страху.
— Це ти приїхав на зелену травицю?
— Та-а-ак, — відповів Пелле, затремтівши від носа до… ой, я мало не сказав, до кінчика хвоста, хоч у нього хвоста не було.
— Ну то летімо пастися, — мовило сонечко, підхопило Пелле за загривок і понесло його з собою. Воно летіло над полями й лугами, над лісами й ставами, над хуторами й віллами, а під ним у повітрі гойдався Пелле. Та врешті-решт сонечко спустилося вниз і сіло на широкому лузі. Між двома березами містилася табличка, де величезними зеленими літерами було написано: «ПАСОВИСЬКО». Лесь з’явився і хлоп’як у білому піджачку, вдарив у гонг і закричав: «ПОРА ОБІДАТИ! ПОРА ОБІДАТИ!»
— Тепер пасися! — звеліло сонечко, й Пелле не зважився ослухатись. Він помітив навколо себе, може, з сотню котів, які просто запихалися травою.
— Та я ж ось-ось перетворюся на корову! — скрикнув Пелле. — Скоро й мукатиму!
Але зненацька він відчув, як йому на ніс, на праве вухо й на спину впало по мокрій краплині. А тоді вперіщив дощ!