«Це тому, що я наївся трави, — подумав Пелле. — Ху, як тут мокро!»
Нараз він прокинувся! (Ти ж, мабуть, здогадався, що, лежачи в траві, Пелле заснув, і вся ця пригода йому приснилася).
А чого мокро? Таж Стíна-Здоровега старанно його всього облизувала — і лице, й спину.
— Тут було сонечко? — спросоння спитав Пелле.
— Воно вже давно полетіло, — відповіла Стíна-Здоровега.
— А де ж поділося широке пасовисько? А табличка? А коти?
— То все тобі, шалапутику, наснилося, — відповіла Стíна-Здоровега. — А тепер пора вертатися додому, щоб не прогавити вечірнього молочка.
— Де це мій котусь так довго пропадав? — спитала Біргітта, коли Пелле повернувся додому. — Якби ти знав, скільки ми напереживалися!
— Здається, починається дощ, — сказав тато. — Мені вже крапнуло на носа.
— І мені, — сказав Улле.
Вони таки не помилились. Невдовзі над Еврабю залопотів тихенький літній дощ.
— Чудово, — мовив тато. — Він так потрібен квітам і деревам.
— Тату, знаєш, що робив Пелле, як пішов із дому? — спитала Біргітта.
— Ні-і, — відповів тато.
— Мабуть, їв траву, тому й задощило, — сказала Біргітта.
I, обернувшись до Пелле, спитала: — Гей, Пелле, правда ж, ти ходив пастися?
— Няв, — відповів Пелле.
Одинадцятий розділ
Пелле Безхвостий зникає!
Буяло казкове літо. Пелле в селі просто розкошував. Найголовніше було не прогавити, як доїли корів. Щоранку й щовечора Стíна-Здоровега та Пелле ходили з тіткою Геддою на вигін. Там коти сідали й дивились, як Гедда доїла корову, а потім чекали, поки Гедда перевертала догори покришку від банки, наливала в неї молока й запрошувала котів пити. Що то було за молоко — з-під корови, в покришці від банки, ще й на свіжому повітрі! Пивши його, Стíна-Здоровега завжди заплющувала очі. Пелле помітив те, і йому самому закортіло так спробувати, тож одного дня він і собі заплющив очі, як пив молоко. Проте всунув носа в покришку так глибоко, що бризки розлетілися навсібіч, і він тричі чхнув. Сорока-Білобока, що сиділа неподалік, насмішкувато заскрекотала:
— Ти ба, як важко пити!
— Хто б казав! — мовив Пелле. — Хотів би я побачити, як ти своїм довгим дзьобом хлебтатимеш молоко з покришки з-під банки!
— А я хотіла б побачити, як ти літаєш! — випалила Сорока. — І правуєш хвостом! Бувай! — і вона зареготала, залопотіла крилами та й полетіла геть.
Однак літо збігло. Листя на деревах жовкло, гриби в лісах виростали мов з-під землі, на пагорбах дозрівала брусниця, і з кожним днем сонце все раніше вкладалося спати за лісову галяву й ставало дедалі ледачіше вранці. Тож родині Пелле надійшла пора вертатися до міста. Ну, звісно ж, ідеться про ту родину, в чиїй хаті Пелле жив, цебто про тата, маму, Біргітту й Улле.
— Ну от, уранці рушаємо додому, — мовив тато. — Бо в понеділок тобі, Улле, треба вже бути в школі, правда ж?
— Та треба, — понуро відповів Улле. — Якби моя воля, то перший день я відвів би для спорту. Тоді ми лишилися б тут іще на день.
— А другий день я зробила б санітарним, — докинула Біргітта. — Тоді можна було б побути тут два дні.
«Якщо школу прибирати старанно, то двох днів і не вистачить», — подумав Пелле, бо йому теж страшенно не хотілося покидати Еврабю.
Другого дня вони їхали потягом додому. Стíна-Здоровега прийшла на вокзал, аби помахати на прощання лапою. Власне, тепер вона не махала, бо коти не мають такої звички, але якби коти вміли махати, то, будь певен, що Стíна-Здоровега старанно й довго махала б сірою правою передньою лапою.
— Щасливої дороги! — гукнула Стíна-Здоровега. — Зустрінемось наступного літа!
— Неодмінно, — мовив Пелле. — Отоді вже я й піймаю Августа.
(Август — то пацюк із хліва, що дражнив його всеньке літо. Скільки разів Пелле лагодився його впіймати, але йому так і не пощастило!)
Та ось потяг рушив. Тато, мама, Біргітта, Улле й Пелле мали власне купе. Тато читав газету, мама щось плела гачком, Улле дивився у вікно, а Біргітта гладила в себе на колінах Пелле. «Мотор Пелле запрацював на повну силу», — завше казав Улле, коли Пелле заходжувався муркотати.
Та ось потяг зупинився на якійсь великій станції. Біргітта й Улле попросили в тата по двадцять п’ять ере, бо їм заманулося вискочити надвір і купити собі в автоматі по шоколадці (а такі автомати є на кожній залізничній станції). Взявши гроші, Біргітта поклала Пелле на сидіння, звеліла йому спокійно полежати й вибігла з Улле на перон.