Наступного ранку Пелле, Монс, Біл, Бул, Фрітц та Фріда зустрілися біля сміттєвого бачка.
— Не забудьте вдавати із себе добрих приятелів, — ще до приходу Пелле попередив їх усіх Монс. — І щоб ніхто з вас ані найменшим нявканням не прохопився, що ми надумалися з нього покепкувати.
— А хіба не можна його в лісі трішки подряпати? — спитали Фрітц та Фріда. — Зовсім трішечки?
— Ні-ні! — заперечив Монс. — Сьогодні без дряпанини! Як подряпаєте, то він щось запідозрить.
— А так не годиться, — сказав Біл.
— Геть не годиться, — підтакнув Бул.
Потім усі шестеро котів, задравши хвости, вервечкою побігли через ліс. Лише Пелле не задер, бо не мав чого задирати.
На самій верхівці ялини сиділа білочка й прицмокувала губами. Пелле подивився вгору, а вона закричала йому:
Те розвеселило Фрітца та Фріду, й вони захихикали. Але Монс похмуро засичав на білку.
«Ти ба, який Монс добрий, — подумав Пелле. — Навіть мене захищає. Це по-справжньому приємна осіння екскурсія!»
— Чи скоро прийдемо до озера? — голосно спитав Пелле.
— Скоро, — відповів Монс. — У тому озері дуже багато салаки, повір мені на слово. — І Монс багатозначно усміхнувся до Біла й Була.
Біл і Бул зиркнули на Фрітца та Фріду. Ті ледве стримували сміх.
Невдовзі ліс, золотистий осінній ліс, закінчився, й показалось озеро Меларен, що блищало на сонці.
— Ходімо на он той місток, — сказав Монс. — Звідти салаку видно найкраще.
— Ага, звідти салаку видно, — докинув Біл.
— Салаку звідти видно, — додав Бул.
Фрітц та Фріда тільки захихотіли.
Пелле так поривався побачити салаку, що збіг на місток найперший. Монс підморгнув Білові, Біл підморгнув Булові, Бул підморгнув Фрітцові, а Фрітц підморгнув Фріді, й тієї миті, як Пелле хотів сказати, що не бачить ніякої салаки, вони всі гуртом зіпхнули його з мосту.
Коти сподівалися почути лункий плюскіт і побачити, як Пелле зникне під водою, натомість — уяви собі! — вони самі ошукалися. Під містком стриміло кілька колод і Пелле, падаючи, вчепився за одну з них своїми дивовижними кігтиками й щасливо вибрався з води!
А вгорі на містку, похнюпивши носи, стояли Монс, Біл, Бул, Фрітц та Фріда. Втім скоро їм довелося думати про дещо інше. Берегом озера галопом мчали дві здоровуцькі вівчарки і, перше ніж котячий гурт перебрався в безпечне місце, собаки забігли на місток.
Отож п’ятьом котам не лишалось нічого іншого, як скочити в озеро!
І тепер у холодній озерній воді плавали всі п’ятеро — Монс, Біл, Бул, Фрітц та Фріда. На містку гарчало й не переставало гавкати двоє вівчарок. Принаймні стрибати в озеро їм не хотілося.
А Пелле помаленьку-потихеньку добувся колодою під містком до берега. І знаєш, що він побачив неподалік од узбережжя? Ну, звісно, капелюх Біргіттиного тата, який учора поплив до озера. То ось він де причалив, то ось де його, добряче пошарпаного, гойдали хвилі!
«Шкода, що мені несила дотягти його додому», — подумав Пелле, нюхаючи капелюх. А тоді нищечком зник у лісі, й жоден собака його не помітив. Незабаром Пелле вже був у місті, — там, де тепер була його домівка.
Здоровуцькі собацюри таки стомилися стовбичити на містку й гарчати і пішли собі своєю дорогою. І тоді п’ятеро котів, що бовталися у воді, змогли нарешті дістатись до берега. Змоклі до кісток і закоцюблі від холоду, вони подалися додому. Осіння екскурсія закінчилась не так, як їм думалося. Але, мені здається, котюзі —по заслузі.
Вісімнадцятий розділ
Пелле і різдвяна ялинка
Минула осінь, і надійшло Різдво.
Пелле завжди був кіт не з полохливих, але напередодні святвечора його пройняв неабиякий страх. Він лежав собі спокійнесенько на своєму улюбленому стільці, стиха муркотів, вряди-годи облизувався, і йому здавалося, що все на світі просто чудово. Нараз із передпокою до нього долинули гуркіт, шурхіт і якісь голоси. «Ну ось, певно, Улле й Біргітта повернулись додому, — подумав Пелле. — Вічно вони на порозі зчиняють галас». І він ані ворухнувся, хіба час од часу лизав спину своїм довгим язиком, бо більше не мав чого робити.
Та за хвилю Пелле побачив якусь неймовірно чудернацьку химеру. До кімнати зайшла величезна зелена ялинка й зупинилась якраз навпроти нього. Вона трималась не прямо, як ото тримаються ялинки в лісі, а йшла, виставивши верхівку наперед, на двох передніх і двох задніх ногах.