повів продавати на базарну площу.
Покупців довго не довелося чекати.
Гнотика купив селянин, у якого напередодні помер осел, а Піноккіо продали
директорові цирку, який хотів навчити його стрибати і танцювати разом з іншими
звірятами, що були у нього в трупі.
Тепер ви зрозуміли, мої маленькі читачі, яким ремеслом займався Чоловічок?
Цей огидний карлик з солоденьким привітним обличчям час від часу мандрував зі
своїм фургоном по світу, по дорозі обіцянками та улесливими словами заманював
усіх ледачих дітей, яким набридли книжки і школа.
У своєму фургоні він привозив їх у Країну розваг, щоб вони там гралися й
тішились. Коли ж бідолашні одурені діти внаслідок неуцтва, безперервних розваг
та неробства ставали справжніми ослами, він вигідно продавав їх на ярмарках і
базарах. За кілька років він заробив багато грошей і став мільйонером.
Що було далі з Гнотиком, я не знаю. А для Піноккіо з перших днів почалося
тяжке, сповнене злигоднів життя.
Коли його привели до стайні, новий хазяїн кинув йому в ясла соломи, але
Піноккіо, покуштувавши, виплюнув її.
Хазяїн, невдоволено буркочучи, кинув йому сіна. Сіно теж не сподобалося
Піноккіо.
— А, то ти й сіна не хочеш? — гнівно вигукнув хазаїн.—
Гаразд, любий ослику, я тобі виб’ю дурість із голови.
І він оперезав Піноккіо по ногах батогом.
Той від болю заплакав, заревів. І сказав:
— І-а, і-a, і-a, я не можу їсти соломи.
— То трощи сіно,— відрубав хазяїн, який прекрасно розумів ослячу мову.
— І-а, і-a, і-a, від сіна в мене болітиме живіт.
— Ти, мабуть, думаєш, що я годуватиму такого осла, як ти, курячими
стегенцями і каплунами в соусі? — промовив хазяїн, розсердившись ще більше, і
вдруге вперіщив ослика батогом.
Після другого удару Піноккіо замовк, подумавши, що розумніше буде мовчати.
Тим часом стайню замкнули, і Піноккіо зостався сам.
Він уже давно не їв і почав позіхати від голоду. Позіхаючи, широко розтуляв
пащу, широку як піч.
Нарешті, не знайшовши в яслах нічого іншого, він зважився пожувати трохи
сіна. Добряче пожував його, заплющив очі і проковтнув.
«А сіно не таке вже й погане,— подумав він.— Та було б куди краще, якби я
вчився далі!.. Тоді замість сіна я оце їв би свіжий хліб із доброю ковбасою. Що ж, доведеться терпіти!»
Прокинувшись наступного ранку, він не знайшов у яслах навіть жменьки сіна, бо за ніч усе виїв.
Тоді він узяв у рот солом’яної січки. Жуючи, думав, що солома навіть запахом
не нагадує ні рисової каші по-міланськи, ні макаронів по-неаполітанськи.
— Доведеться потерпіти! — промовив він, пережовуючи січку.— Може, мої
злигодні стануть наукою для неслухняних дітей, які не хочуть учитися. Терпіння!
Терпіння!
— Яке ще там терпіння! — вигукнув хазяїн, що саме зайшов до стайні.— Ти
думаєш, я купив тебе для того, щоб тільки годувати й напувати? Ні, я купив тебе, щоб ти працював і заробляв мені грошенята. Гайда зі мною до цирку! Я навчу
тебе стрибати крізь обручі, пробивати головою паперові кружала, танцювати
вальс і польку, стояти на задніх ногах.
Сердешний Піноккіо хоч-не-хоч мусив навчитися усіх тих штук. Та поки він
вивчився, минуло три місяці. За цей час він заробив багато ударів батогом.
І ось надійшов день, коли його хазяїн зміг оголосити про справді незвичайну
виставу. На різнобарвних афішах, які він звелів розклеїти по місту, писалося: ВЕЛИКА СВЯТКОВА ВИСТАВА
Сьогодні увечері ви побачите незвичайні
вправи та стрибки, а також інші номери,
які виконують усі артисти і коні нашої трупи.
Крім того, вперше перед публікою виступить
знаменитий ослик Піноккіо, відомий під іменем
«Зірка танцю». Цирк буде яскраво освітлений.
Ясна річ, що цього вечора цирк був повний-повнісінький
101
ще за годину до початку вистави.
Навіть за щире золото не можна було знайти місця ані в партері, ані в ложі чи
навіть приставного стільця.
На сходах до цирку юрмилися хлопчики і дівчата різного віку, що страх хотіли
побачити, як танцює знаменитий ослик Піноккіо.
Після першого відділу програми на арені з’явився сам директор цирку — у
чорному фраку, білих рейтузах і чоботях вище колін. Він низько вклонився