кричали діти в нижніх рядах, сповнені жалості і співчуття до бідної тварини.
Але того вечора вони ослика більше не побачили.
Наступного ранку ветеринар, тобто звірячий лікар, оглянув ослика і сказав, що
той залишиться кривим на ногу на все життя.
Тоді директор сказав своєму конюхові:
— Що я робитиму з кульгавим ослом? Об’їдатиме нас, та й годі. Відведи його
на базар і продай.
На базарі одразу знайшовся покупець, який спитав у конюха:
— Скільки хочеш за цього кульгавого ослика?
— Двадцять лір.
— Я дам тобі двадцять сольдо. Не подумай, що я купую його для роботи. Мені
потрібна лише його шкура. Бачу, що він має тверду, міцну шкуру, з неї я зроблю
бубон для нашого сільського оркестру.
Подумайте лишень, діти, як злякався нещасний Піноккіо, почувши, що має
стати бубном!
Тим часом покупець, заплативши
двадцять сольдо, повів ослика на берег
моря. Там він почепив йому на шию камінь,
прив’язав до ноги вірьовку і, тримаючи
другий кінець її у руці, несподіваним
стусаном зіпхнув ослика у воду.
Піноккіо з каменюкою на шиї одразу
пішов на дно. А покупець, затиснувши
вірьовку в руці, сів на березі і став чекати.
XXXIV.ПІНОККІО ОБГРИЗАЮТЬ
РИБИ І ВІН ЗНОВ СТАЄ ДЕРЕВʹЯНИМ ХЛОПЧИКОМ.
ТА,КОЛИ РЯТУВАВСЯ УПЛАВ, ЙОГО ПРОКОВТНУЛА
СТРАХІТЛИВА АКУЛА
Ослик був у воді вже п’ятдесят хвилин, і
покупець промовив сам до себе:
— Мабуть, мій бідний кривий ослик уже
зовсім утопився.
Витягну ж його на берег і зроблю з його
шкури гарний бубон.
І потягнув за вірьовку, прив’язану осликові
до ноги. Тягнув, тягнув, і нарешті з води
показався... А знаєте хто? Замість мертвого
ослика на поверхню виринув живий дерев’яний хлопчик, що звивався, як в’юн.
Побачивши його, бідолаха подумав, що все те йому примарилося; він остовпів з
несподіванки.
Отямившись трохи від здивування, покупець пробелькотів плаксивим голосом:
— А де ж ослик, якого я штовхнув у море?
— Цей ослик перед вами,— відповів, усміхаючись, дерев’яний хлопчик.
— Ти?
— Я.
— Ах ти ж шахраю! То ти ще й глузуєш з мене?
— Глузувати з вас? Ні, добродію, я кажу вам цілком серйозно.
— Як же могло статися, що ти недавно був осликом, а вийшов з моря
дерев’яним хлопчиком?
— А це від морської води. Море витіває ще й не такі жарти.
— Гляди, хлопче, гляди!.. Не здумай глумитися з мене. Горе тобі, коли в мене
урветься терпець!
— Гаразд, дядечку: хочете знати всю правду? Зніміть з ноги мотузку, і я
розповім вам усе.
Добрий селянин, запалившись бажанням почути правдиву історію, миттю
відв’язав мотузку. Піноккіо, відчувши себе вільним, як птах, почав свою
розповідь:
— Отож знайте, що я завжди був дерев’яним, як і зараз, але ось-ось мав стати
таким хлопчиком, як усі діти на світі. Та через те, що не хотів учитись і слухав
поганих товаришів, я одного дня прокинувся справжнім ослом з отакими вухами і
отакенним хвостом. Яка це ганьба була для мене! Мене повели на базар і продали
директорові цирку, який заповзявся зробити з мене знаменитого танцюриста і
спритного стрибуна крізь обручі. Та одного вечора я невдало стрибнув на арені і
скалічив на праву ногу.
Тоді директор, не знаючи, що робити з кульгавим ослом, наказав його продати.
Отак ви купили мене.
— На превеликий жаль! Я заплатив за тебе двадцять сольдо. Хто ж мені тепер
поверне гроші, що я так тяжко заробив?
105
— А навіщо ви мене купували? Щоб зробити з моєї шкури бубон? Еге ж
бубон?
— Атож! А де я тепер візьму іншу шкуру?
— Не втрачайте надії, дядьку. На світі є ще багато ослів.
— Скажи мені, нахабний капоснику, чи це вже кінець твоїй історії?
— Ні,— відповів дерев’яний хлопчик,— ще двоє слів — і кінець. З базару ви
привели мене сюди, щоб убити, але, пожалівши, прив’язали на шию каменюку і
штовхнули в море. Такий людяний вчинок робить вам велику честь, і я буду
вдячний вам, скільки житиму. Між іншим, любий дядечку, ви й гадки не мали
про Фею.
— Що там за Фея?
— Це моя мати, вона схожа на всіх добрих мам, які дуже люблять своїх дітей, не спускають з них ока і допомагають у будь-якій біді, навіть тоді, коли їхні діти