— Найближчого уїк-енду.
Генеральний директор Томас зухвало вимагав, щоб мер повідомив, на основі яких даних він дійшов такого висновку. Та святий мер Дін не розповів цього разу про свій пророчий сон. Він зрозумів, що в залі надто багато скептиків і сном їх не переконаєш. Проте екскурс в історію, який він зробив, примусив присутніх одразу засукати рукава і взятися до захисту міста від стихійного лиха. Він сказав:
— Я знаю, серед присутніх, особливо серед представників опозиції, знайдеться чимало людей, які сьогодні вважають мене за пришелепкуватого. Нехай вважають. Хіба ж історії не відомі випадки, коли пророцтва юродивих, пришелепкуватих і зовсім божевільних виявилися точними? Ви знаєте, що кожен з нас у певні хвилини життя буває схильним до дій, на які здатний лише божевільний. Та, як правило, безумства ці не стосуються матеріального становища людини і мають під собою цілком логічні підвалини. А я сьогодні урочисто заявляю і підписую офіційний лист, — ось він у мене в руках, — що коли напророчені мною цунамі не відбудуться на уїк-енді, я віддаю на; користь наших лікарень усі свої заощадження, все своє майно. Я не залишу собі нічого, крім одягу, в якому я зараз стою перед вами! Проминуло дев’яносто років, і вже не залишилося свідків лиха, яке спіткало наше місто під; час останніх цунамі. Та ми й досі не можемо забути цієї трагедії. Багато людей загинуло тоді в своїх ліжках. Матеріальна шкода від тих цунамі становила десятки мільярдів. Нові цунамі загрожують нам іще більшими збитками. Тим часом на евакуацію прибережних районів ми витратимо якусь мізерію. Наважуйтесь! Час не чекає! Сьогодні середа. До уїк-енду залишилося ще три доби.
На трибуну засідання муніципалітету піднімався звичайний мер міста. А з трибуни сходив уя?е святий Дін, на якого дивилися захоплено й поштиво, до якого підбігали діти, щоб він благословив їх дотиком своєї долоні, і голуби довірливо сідали йому на плечі.
Усі жителі країни виступили на захист своєї вітчизни. До робіт по евакуації населення було залучено дев’яносто п’ять відсотків військовослужбовців. У західній приміській зоні солдати за одну ніч збудували величезне містечко з наметів. Другого дня вантажні автомашини уславленої компанії “Барлок” вивезли сюди все цивільне населення узбережжя. Було зняте й приставлене в безпечну зону все устаткування підприємств, розташованих у прибережному районі.
За чотириста метрів від берега були покладені у чотири ряди глибинні бомби. А на поверхні на якорях — п’ять рядів потужних мін. Бомби і міни піротехніки з’єднали між собою. Крім того, морські піхотинці встановили вздовж узбережжя три лінії бойових ракет на пускових установках. Спрямовані ракети були так, щоб летіти над самою поверхнею океану і розбити цунамі біля їхньої підошви.
Усі три дні, поки тривала евакуація прибережних районів столиці, мер Дін не їв і не спав. Він встигав скрізь, бо йому здавалося, що коли особисто не перевірити кожну дрібничку, то станеться якась біда.
Звичайно, і в цей напружений час скептики та маловіри не вгавали. Вони прагнули підірвати високий авторитет святого мера. Лідер опозиції навіть відмовився покинути свою триповерхову заміську віллу. Проте члени його родини і прислуга евакуювалися.
Генеральний директор головного метеорологічного центру теж залишився в небезпечному районі. Оскільки в нього не було тут заміської вілли, він вирішив на три доби поселитися в убогій рибальській хатинці.
У місті було неспокійно. В опозиційних газетах з’явилися натяки, ніби весь цей галас з цунамі зчинили для того, щоб військові мали можливість випробувати нові види зброї, побрязкати нею в зв’язку з недавньою хвилею страйків, яка прокотилася по країні. Отож уряд, мовляв, і вигадав зустрічну хвилю — цунамі.
У суботу о шостій годині ранку вертольоти патрульної служби військово-повітряних сил повідомили в очолюваний святим Діном штаб, що в океані помічено хвилю, яка з величезного швидкістю наближається до берега.
Міни, бомби й ракети мало що зарадили.
Цунамі пакинулися на столицю, як хижий звір, руйнуючи все на шляху. Хвилі несли на своєму гребені вирвані з корінням дерева, наче сірнички, що їх діти пускають навесні в ручаях. На узбережжі не залишилося жодного будинку. Лінії електропередач були повністю знищені. Коли хвилі, котрі, на щастя, не сягали тієї ж межі міста, за якою населення не покинуло своїх домівок, відкотилися, і в багатьох прибережних районах не залишилося навіть уламків. Їх змило в океан.
У місті лише за два роки змогли відбудувати те, що знищили цунамі. Та оскільки устаткування підприємств і майно громадян встигли вивезти, матеріальні збитки від цунамі, за підрахунком спеціалістів, були значно меншими, ніж дев’яносто років тому. Не постраждало жодне судно на річці Кітон. А головне — практично не було людських жертв. Загинули тільки два військових пілоти вертольота, збитого хвилею, а також генеральний директор головного метеорологічного центру.
На екранах телевізорів було добре видно, як рибальську хатинку, де він залишився, відстоюючи честь своєї науки, було зметено цунамі. Телеглядачі бачили й те, як хвилі знесли, ніби трісочку, триповерхову кам’яну віллу лідера опозиції. Проте, як з’ясувалося згодом, він не загинув. На відміну від генерального директора головного метеорологічного центру, що так легковажно вірив у власні передбачення і не довіряв чужим, лідер опозиції всю ніч просидів у атомному бомбосховищі, спорудженому під його будинком. Цей великий бункер з герметичними металевими дверима та автономними кондиціонерами і захистив лідера опозиції від цунамі.
У неділю ввечері, коли було оголошено відбій, святий Дін уперше ліг відпочити. Шістдесятилітній мер так втомився за останні три доби, що проспав, не прокидаючись, сімнадцять годин.
Розбудив його спікер муніципальної ради. Кінохроніка того часу увічнила урочистий момент: святому мерові Діну прикріплюють до грудей вищу нагороду країни — орден Оранжевого Селезня.
За місяць після цунамі відбулися вибори нового мера. Дев’яносто дев’ять і вісім десятих відсотка виборців відда ли свої голоси за Діна.
У першій же промові, з якою святий мер Дін виступив перед своїми виборцями, він щиро розповів їм про свій сон, про свої сумніви, про те, що завдяки сну, де він побачив старшого лейтенанта морської піхоти, вдалося заздалегідь дізнатися про цунамі. Саме у цій історичній промові святий мер Дін пообіцяв, що тепер він по-справжньому візьметься вивчати сни про небіжчиків.
— Бо мертві, — повторив він слова своєї тітоньки, — сняться до переміни погоди…
І всі останні двадцять п’ять років, які судилося прожити святому Дінові, він присвячував свій неординарний розум, талант і весь дорогоцінний час розробці та поглибленню теорії снів. Він систематизував сни про небіжчиків та їхній вплив на зміну погоди.
Щоранку жителі столиці проходили в мерію (тепер на її місці бюро розслідування та погоди) і розповідали святому мерові Діну про свої сни. У тому разі, коли вони бачили своїх померлих родичів або інших небіжчиків, їм сплачували невелику грошову винагороду. Їхні розповіді записували на магнітні стрічки, а одержані дані програмісти закладали в електронно-обчислювальні пристрої.
Та деякі громадяни були схильні кривити душею задля прибутку і вигадували сни самі. Довелося в створеному святим мером Діном бюро розслідування та погоди встановити невеличкий детектор брехні. В подальшому кожного, хто хотів повідомити про свій сон, перевіряли детектором. Коли прилад показував, що людина обманює, її сон не брали до уваги й вона не отримувала грошей.
На дев’ятому році великої дослідницької роботи бюро розслідування та погоди при безпосередній участі й під керівництвом святого мера Діна склало універсальні таблиці снів і змін у погоді.
Так само як за футбольними таблицями легко визначити, хто з ким і коли грає, за таблицями бюро розслідування та погоди було зразу видно, якою сумою грошей оплачуватиметься той чи інший сон. Усе населення знало про ці таблиці, але зміст їх оберігали як державну таємницю. Це робилося для того, щоб інші держави не могли скористатися цими даними у своїх гидких воєнних цілях, або щоб опозиція не застосувала їх із злочинною метою.