— Таж, як я зрозумів, кожен може так?
— Може, та негоже. Я, скажімо, тільки раз у п’ять років можу взяти щось з отих камінчиків, що в деяких дам на шиях теліпаються, для своєї подруги життя. А машину — раз у три роки.
— Але ж можна, коли, гм… коефіцієнт малий, невисокий, можна в різних магазинах десять раз на день набирати собі чого заманеться?
— А чого ж, можна. Тільки контроль по всій країні — одна система. І одного разу не зелене вічко загориться, а червоне, і вас випровадять з магазину чи ще звідки. Розраховано-бо, скільки приблизно на рік відпущено людині, приміром, з шифром “200”. У тій електронній системі все записується чи запам’ятовується. Більше не дасть, А раз на рік картку міняють, аякже. Може, виріс коефіцієнт. А може, й знизився, щоб справедливо.
— Ага, так… Техніка пішла далеко, не те, що в мої часи, і добробут, певне, зріс, коли дозволили собі таку систему. Але ж, отримавши картку, хтось може й не працювати, продовжуватиме її та й житиме потихеньку.
— Хай спробує, — буркнув водій, — що б ми не робили, теж фіксується системою. Як, я не знаю, брехати не буду. Таке відчуття, ніби ця система бачить кожен твій крок. Навіть коли спиш з жінкою, здається, що на тебе дивляться… Так от! І коли потрібного мінімуму праці не набіжить, спробуй продовжити картку! Через тиждень гигнеш з голоду.
— А як чужою скористатися? Це я до того, що дармоїди завжди знаходили якісь прийоми…
— Де там чужою. В кожної людини свій біологічний ритм. Ви підходите до “контролю”, вставляєте картку, і система співвідносить ваш ритм з шифром.
— То, бачу, грабіжники без роботи залишились? — пожартував Сезар.
— Еге! — засміявся водій. — Ще б пак! Є такі інтелектуали, що пристосовуються. У них якісь пристрої теж є, такі, що й біоритми змінюють, і систему обдурюють. Хлопці в кебетою.
— Зате вже, очевидно, бідних і багатих немає, правда? Тобто не така вже різниця.
— Немає. Бідних і багатих нема. Є розумні й дурні. Та хто ж тому бідакові, дурневі, винен, що він дурень? Всі можливості, щоб не бути дурнем, є. — Водій сплюнув через плече у вікно. — Отак. Ніхто не винен. А в кого коефіцієнт високий, та ще й літерований, і систему на собі тримає, й годує тих, у кого він, той коефіцієнт, занизький. Кожен носить свій банк у голові. Отаке.
— Ненадійна схованка.
— Голови не вкрадеш, собі не прикрутиш. — Водій знову скоса зиркнув на Сезара, здалося навіть, що підозріло. — Звичайно, цей сейф не броньований, але шефи наші спокійно носять її. Система береже. І люди спеціальні охороняють. З низьким коефіцієнтом, правда, як у собак приблизно, але й віддані вони, як собаки, і картки в них літеровані, а це додаткові пільги,
— Поліція тобто?
— Щось на зразок цього.
— Чітка система, що й казати.
— А чого ж. Усе вона знає, геть-чисто. І ніякого тобі клопоту.
Отакий у них діалог відбувся дорогою. І на прийомі у президента вже було нецікаво. Мабуть, враження так заполонили, що й почуття ослабли.
А будинок і справді виявився чудовим: акуратний і в тихому місці. Кілька мешканців, що гуляли в дворику, не звернули на нього особливої уваги, але, безперечно, впізнали: бачили по телевізору. І діти навіть не відірвалися від іграшок. “Що ж, так і треба, — подумав Сезар. — Нічого дивного. Не цирк. Астронавтика. Де хочеш, не зупинишся”. І ще подумав: а чого це мене має турбувати? Наче це вічно триватиме.
І з умеблюванням квартири постаралися. Ніби хто наперед узнав його смаки. Наче таким і хотів бачити свой мешкання Сезар. Не дивно: раз визначають можливості інтелекту, то вже й смаки під силу їм вирахувати, за допомогою своєрідних тестів, чи що. І цим ще раз відзначив, що все більше й більше цікавиться життям співвітчизник ків, ніби й не вві сні він, а в реальності. З тим і ліг відпочити перед прийомом.
Зранку й почалося шаленство дня. Рівно о восьмій біля дверей подзвонили. Сезар за звичкою прокинувся одразу і в першу мить був уражений простором навколо — звичка до тісноти на кораблі в’їлася назавжди. Кошмар якийсь, буркнув до себе, але не поспішив скочити з канапи: не тривога. Згадав, що йому нічого не снилося. Втомився. Взагалі, цікаво б було: спить, і йому сниться, що спить… Та ж. дурна безконечність. А що, коли все це з ним справді трапилось? І справді, Адам Сезар потрапив у 2114 рік? Ні, він би й тоді не повірив, подумав би: сон. Надто несподіваний і різкий перехід, щоб повірити.
Подзвонили ще раз: делікатно, ненастирливо.
— Я зараз, — гукнув Сезар і накинув халат.
— Даруйте, що рано потурбував вас, пане Сезар, — на порозі стояв зніяковілий юнак років двадцяти двох.
— Нічого страшного. Проходьте. — Сезар махнув рукою в глиб квартири. — Коли прийшли, то, очевидно, в справах. Я до ваших послуг.
— Мене послали до вас з відділу координації.
— Дуже приємно, сідайте, будь ласка. Я зараз приготую каву. Снідали?
— Дякую. Так. Не турбуйтеся. Тільки склянку оранжаду, коли ласка…
— Прошу. — Сезар дістав пляшку з холодильника.
— Мене послали до вас з відділу координації, — повторив юнак. — Я маю бути при вас на перших порах, доки освоїтесь, розказувати, показувати… Ніби за секретаря.
— Прекрасно. Дякую. Тоді будьмо знайомі.
— Я — двісті тридцять п’ять і чотири сотих… Ой, зовсім забув, пробачте. Петер Хант. Мене звати Петер Хант,
— Можна, я вас буду звати просто Петером?
— Можна. — Хлопець зашарівся.
— От і добре, Петер. По келишку коньяку за знайомство? — Не чекаючи відповіді, Сезар рушив до бару.
Дивна веселість находила на нього: а коли напитися коньяку вві сні, ніби напитися, можна сп’яніти?
Петер збентежився.
— Зранку пити шкідливо, — несміливо запротестував він.
— Справді? — реготнув Сезар. — А ви одну краплю. З оранжадом. Розмішайте, і здоров’я не помітить її.
— Хіба так. Ради знайомства.
— А на мене не зважайте. Мене вже ніщо не візьме, — сказав Сезар і одним духом вихилив келишок.
Нічого напій, якби не вві сні… Та чого це його зранку розхвилював той “сон”? Хай собі йде, “як кіно”.
— То, шановний секретарю, вводьте мене в курс справ, — мовив Сезар, відламуючи маленькі шматочки сиру й жуючи.
— Власне, якщо ви згодні…
— Чого ж. Кажуть, я багата людина, можу дозволити собі тримати секретаря. Не розумію тільки, яким чином платитиму вам.
— Тут усе гаразд. Система знає, що я працюю на вас, і платитиме за моїм коефіцієнтом.
— Тоді ніяких проблем. Я беру вас. Сподіваюсь, переобтяжені роботою не будете.
— Робитиму стільки, скільки ви вважатимете за потрібне.
— Гаразд. Почнемо з того, що ви поясните мені, що таке система.
— Система — це все, — серйозно сказав Петер.
— Вичерпно, — погодився Сезар.
— Ні, справді, — знітився юнак, — вона — всюди…
— Давайте так, — перебив Сезар, — я питатиму, а ви відповідатимете, бо коли почнете розказувати про “все”, наших життів не вистачить. Отож у загальних рисах система — це…
— …Електронно-обчислювальна машина, що займає площу всієї N. Збирає і аналізує дані про кожного. Навіть наша розмова зараз фіксується.
— Щось типу підслуховувачів?
— Ні, не те. Просто будинок цей — один з блоків системи.
— Але для чого?
— Щоб точно визначати коефіцієнт інтелекту і наслідок праці кожного на благо країни. Жодна думка не пропадає дарма: хто б її не висловив — двірник чи президент.
— А якщо комусь не захочеться бути весь час на видноті? Є ж якісь особисті, інтимні моменти?
— А кому захочеться, щоб його думки пропадали марно? І потім — система блокує інтимне, особисте, те, що являє вартість тільки для окремої людини. Головне ж — демократичний принцип: до системи підключені всі. Вн можете по довіднику взнати шифр людини, яка вас цікавить, потім по цьому шифру вам розкажуть про неї все, крім інтиму. Можете перевірити роботу уряду, свою власну, мою, чию завгодно. Громадяни зацікавлені в системі, вона об’єктивно оцінює кожного. А кому цікаво, щоб пропадала якась там одиниця інтелекту? І кожен причетний до справ суспільства. Ось вам приклад: добродій X придумав, як раціоналізувати певний процес на виробництві носовичків. Висловив свою думку у кімнаті чи в машині, де завгодно, навіть у лісі, байдуже. Сигнал піде на систему, перевіриться нею і передасться у відповідну галузь. Автомати негайно переобладнають конвейєр, і будь ласка, процес виготовлення носовичків поліпшився. А добродієві X система автоматично підкинула якусь одницю інтелекту. Він може тепер купити новішу марку машини раз не в чотири, а в три роки.