— Тіка-а-ай!
Слух уловлює тупіт ніг друзів, голосні вигуки погоні. Кирило подав майору пістолет, сказав виклично й зухвало:
— Мосьє, це я у вас стріляв.
…Тюрма “Френн”. У ній фашисти тримали “особливо небезпечних злочинців” — антифашистів різних національностей.
Безконечні допити, катування…
— Зв’язки з підпіллям? Хто керівник групи? Прізвища! Адреси! Явки! З ким був у ресторані? — в затуманену пекельним болем свідомість час від часу проривається голос слідчого.
— Зв’язків з підпіллям і спільників не маю. За столом у ресторані сиділи випадкові люди…
Одного разу в кімнаті слідчого Кирила зустрів літній огрядний гестапівець. Запросив сісти, подав сигарету.
— Не курю, — відрізав Кирило і весь зібрався в кулак.
Гестапівець, пускаючи димові кільця, запитав:
— Ви нащадок Олександра Радищева?
Кирило, витримавши його свинцевий погляд, різко видихнув:
— Так.
— Цікаво, — пожвавішав гестапівець. — Дуже цікаво! — Він відкинувся на спинку крісла, заклав ногу за ногу. — Мені по службі доводилося зустрічатися з Рахманіновим, Шаляпіним, Альохіним, великим князем Кирилом, паном Мілюковим, генералом Денікіним. А ось нащадка Олександра, Радищева бачу вперше. Дуже цікаво. Правда?
Кирило нічого не відповів гестапівцю.
— Перш ніж іти на бесіду з вами, я переглянув матеріали про рід Радищевих.
“На бесіду, — відзначив про себе Кирило. — М’яко стеле, негідник!”
А гестапівець тим часом по-домашньому, неквапом узяв другу сигарету і, замислено пом’явши її між пальцями, прикурив від запальнички.
— І знаєте, що я вичитав у тих документах? — довірливо перехилився через стіл гестапівець. — Весь рід Радищевих-маєтні дворяни! Не стану перераховувати, хто з ваших далеких і близьких предків яке становище займав у Росії. Хочу лиш сказати, юначе, що ви вчинили неправильно, намагаючись убити німецького офіцера.
— Я вчинив так, як веліли мені моя честь і совість!
— Гадаю, вам, потомственому дворянину, честь і совість повинні б підказати інший шлях.
— Який?
— Слухайте, юначе, — гестапівець перейшов на менторський тон. — Вступайте в німецьку армію і йдіть на Схід, щоб повернути собі все те, що колись належало вашим предкам.
Кирило паленів від обурення.
— Ви забули, мабуть, пане, що я росіянин і що моя Вітчизна в смертельній небезпеці!
У кімнаті стало так тихо, що чути було, як безнадійно штурмує віконне скло самотня муха.
— Раджу подумати, — нарешті порушив мовчанку гестапівець.
— Я вже подумав, — твердо відповів Кирило.
— Що ж, дивися, щоб не пожалкувати, — засичав гестапівець, натискуючи кнопку…
З тюрми “Френн” Радищева перевели до концтабору “Зонненберг” у Східній Прусії, де він і загинув 10 серпня 1944 року.
Кирило Радищев писав вірші. В тюрмі, певно, найяскравіше спалахнув його поетичний талант. На одному з побачень він сказав матері, що пише поему про Росію, поему, яка, на превеликий жаль, не дійшла до нас. Та все ж збереглося кілька віршів, і поміж них ось цей, наївний та щирий, як перше кохання:
Я хотел бы воспеть Вас на лире,
Образ Ваш вознести в небеса,
И сказать, позабыв все о мире,
Что для Вас я творю чудеса.
Что, притронувшись к струнам ржавелым,
Я вдохнул в них пламя любви,
И что вновь гимном мощным и смелым
Звуки чудные вдруг потекли.
И что пели они без опаски
О мечтах, что терзали мне сны,
И о том, как прекрасны все краски
На душе ликовавшей весны.
И мне кажется, что издалека
Улыбнулись Вы звуку струны
И лилась снова песня широко,
Ликовала приходу весны.
Кирило не дожив до дня Перемоги над фашизмом, але його подвиг навіки ввійшов в історію французького руху Опору.
17 грудня 1949 року йому, згідно з наказом міністра збройних сил Франції, було присвоєно звання “Сержант руху Опору”.
В руках у мене документи сімейного архіву Радищевих. Один з них — постанова Президії Верховної Ради СРСР про нагородження Радищева Кирила Олександровича медаллю “За бойові заслуги”.
“За мужність і відвагу, проявлені в боротьбі проти гітлерівської Німеччини, нагородити медаллю “За бойові заслуги” Радищева Кирила Олександровича (посмертно)”.
На фотографії з посвідчення до медалі — типове російське обличчя, довірливий і сумний погляд широко відкритих очей. А під фотографією, де мав би бути особистий підпис власника посвідчення, — чисте місце. Особистого підпису Кирила Радищева там немає.