Каунас раптово зірвався на ноги.
— Але ж зачекайте…
Тепер Вендел Урс уже звертався тільки до нього.
— Далі чекати немає потреби, докторе Каунас. З великих планет нашої системи лише Меркурій завжди звернений до Сонця одним боком. Навіть з урахуванням лібрації три восьмих його поверхні завжди покриті мороком, і сонце там ніколи не показується. Полярну обсерваторію збудовано саме там, у царстві вічної ночі. Тому за ці десять років у вашу свідомість просто в’їлася думка, що ніч вічна і що затемнений простір завжди залишається в мороці. Ось чому ви, сказати б, довірили непроявлену плівку нашій земній ночі, начисто забувши в стані нервового збудження, що вона приречена смерть…
— Зачекайте… — затинаючись, знову почав був Каунас, але Урс невблаганно вів далі.
— Коли Мендель покрутив ручку поляризатора й кімнату Вільєрса залило сяйво ранкового сонця, ви злякано зойкнули. Чому? Багатолітня звичка остерігатися меркуріанського сонця? Чи, може, ви раптом збагнули, що сонячне світло зробило з вашими планами? Ви тоді зразу ж кинулись до вікна. Чому? Хотіли повернути ручку поляризатора? Чи, може, побачити, що зробилося з плівкою?
Каунас визнав свою поразку.
— Я не мав такого наміру. Я хотів порозмовляти з Вільєрсом, лише порозмовляти, але він розкричався на мене, потім йому стало погано, і мені здалось, ніби він помер. Я подумав, що доповідь у нього під подушкою, і з цього все почалось. Одна дія змінювалась іншою, і в мене вже не було сили зупинитись, аж поки я отямився. Але я й гадки не мав щось таке зробити. Клянусь, це щира правда.
Вони стояли півколом біля нього, і Вендел Урс з жалем в очах слухав Каунасове каяття.
Фургонетка з Каунасом уже встигла від’їхати. На прощання Тальяферо змусив себе звернутися до Менделя, щоправда, досить холодно:
— Сподіваюся, сер, що все сказане нами сьогодні не залишить надто поганої пам’яті.
Мендель так само холодно відказав:
— Гадаю, нам треба якнайшвидше забути все, що сталося тут протягом останньої доби.
Вони були вже біля виходу, готові розлучитися, коли Вендел Урс, схиливши усміхнене обличчя, раптом сказав:
— Але ж ми не вирішили ще одного питання — про мій гонорар.
Мендель здивовано глянув на нього.
— Не про гроші мова, — зразу ж відповів на цей погляд Урс. — Я хотів би просити, коли буде змонтовано першу установку для трансференції людей, зарезервувати один рейс для мене.
Мендель усе ще мав заклопотаний вигляд.
— Заждіть, Урс. Адже до мандрівок у відкритому космосі ще дуже далеко.
Урс заперечливо похитав головою.
— Мене зовсім не цікавить відкритий космос. Аж ніяк. Я хотів би переміститись лише у Лоувер Фолз, що в штаті Нью-Хемпшір.
— Ну що ж, гаразд. Але навіщо це вам?
Урс засоромлено опустив очі. Тальяферо вразив дивний вираз його обличчя — суміш нерішучості, соромливості і водночас якогось завзяття.
— Колись, — почав Урс, — а збігло вже чимало часу, я познайомився там з однією дівчиною. Відтоді минуло багато років, але часом мені дуже хочеться знати…
Переклад з англійської.
Рей Бредбері
ПОКАРА БЕЗ ЗЛОЧИНУ
Оповідання
— Ви хочете вбити свою дружину? — спитав смагляволиций за столом.
— Так. Тобто ні… Точніше, я хотів би…
— Ім’я?
— Її чи моє?
— Ваше.
— Джордж Гілл.
— Адреса?
— Одинадцята південна, Сент-Джеймс, Гленв’ю.
Чоловік за столом незворушно записував.
— Ім’я вашої дружини?
— Кейт.
— Скільки їй років?
— Тридцять один.
Питання посипались одне за одним. Колір волосся, очей, шкіри, улюблені парфуми, талія, розмір одягу й взуття…
— Ви маєте її стереофото? Запис на плівку її голосу? Бачу, маєте. Чудово. Тепер…
Це тривало цілу годину. Джорджа Гілла всього вкрило потом.
— Так… — Смагляволиций підвівся і похмуро подивився на клієнта. — Отже, ви не відмовляєтесь від свого наміру?
— Ні.
— Тоді підпишіть ось тут… — Чоловік за столом зітхнув. — Ви знаєте, що це протизаконно?
— Так.
— І що фірма не відповідає за можливі наслідки?
— Ради бога! — скрикнув Джордж. — Ви вже й так мало не всю душу вивернули, кінчайте скоріше!