Данило Клугер
НЕЙМОВІРНІ ПРИГОДИ КАПІТАНА ВАН-СТРААТЕНА
Оповідання
1
— Координаторе Ролл! Ви стоїте перед судом Вищої Ради Координаторів. Чи відомо вам, чого вас викликали сюди?
— Так.
— Суд повинен встановити міру вашої вини в інциденті, до якого ви безпосередньо причетні, а також визначити міру покарання. Ви це знаєте?
— Так.
— Чи маєте ви якісь заяви?
— Ні.
— Доповнення?
— Ні.
— Заперечення?
— Ні.
— Побажання?
— Ні.
— Чудово. У такому разі починаємо розгляд справи. Координаторе Ролл, чи планувався заздалегідь даний експеримент?
— Ні.
— Хто ініціатор експерименту?
— Я.
— Чи вважали ви його небезпечним?
— Дивлячись що під цим розуміти.
— Згідно з параграфом тридцять шостим Статуту Координаторів, небезпечним є експеримент, який може спричинити небажані наслідки для розумних істот, котрі є у будь-якій частині всесвіту.
— Дивлячись кого вважати розумним.
— Розумною, згідно з тим же статутом вважається істота, яка здатна пізнавати світ.
— Дивлячись що розуміти під пізнанням.
— Координаторе Ролл, ми не на філософському диспуті! Чи вам відомо, що істот, які постраждали внаслідок вашого експерименту, Вища Рада Координаторів вважає розумними?
— Припустімо!
— Так чи ні?
— Припустімо, так.
— Отже, ви знали, що експеримент небезпечний?
— Припустімо.
— Так чи ні?
— Припустімо, так.
— Поясніть суду два ваших “припустімо”.
— Це забере багато часу.
— Гаразд. Тоді скажіть, чому ви все-таки вирішили, незважаючи ні на що, поставити цей експеримент? Що штовхнуло вас на це?
— Цікавість.
2
— А я, Ван-Гульд, кажу тобі ще раз, — капітан грюкнув кулаком по столу так, що череп’яний посуд перелякано затанцював якийсь жвавий танець. — На бризі — я господар. Твоє діло — передати й одержати товар, і побий мене грім, якщо я лізу в твої справи. Ти мені тільки плати чистою монетою. Але й у мої справи нічого лізти. Я цього не люблю, зрозумів? — Червоне обличчя капітана стало ще червонішим. Він одним духом вихилив повний кухоль густого темного пива.
Ван-Гульд тужливо подивився на його сп’яніле обличчя і вкотре вже подумки почав проклинати своїх компаньйонів, які порадили йому зафрахтувати — подумати тільки, на цілих три рейси! — судно капітана Ван-Страатена. Він із задоволенням проклинав би їх уголос, але кулаки капітана Ван-Страатена були схожі на гарматні ядра. А рухались вони значно швидше, ніж мозок. Так, у всякому разі, думав Ван-Гульд і, можливо, небезпідставно.
— Не було ще такого, щоб я когось підвів, — похмуро прогув Ван-Страатен у порожній кухоль. — Якщо я сказав, що товар буде доставлено в строк, значить, буде.
— Але, капітане, — ледве стримуючись, мовив Ван-Гульд, — ви повинні були знятися з якоря минулої середи. Сьогодні вже понеділок… — він скоса подивився на годинник, який висів над стойкою. — Ні, сьогодні вже вівторок.
Ван-Страатен насилу розплющив опухлі повіки:
— Ну й що?
— Як — ну й що?! — Не витримав і закричав Ван-Гульд. — Те, що ви, старий п’янюго, шостий день сидите безвилазно в “Зеленому Якобі” і жлуктите пиво!
Звук, який слідом за цим видав Ван-Страатен, був більше схожий на ревіння білуги. На щастя для Ван-Гульда гострота зору Ван-Страатена була неабияк притуплена пивом та ромом. Порожня пляшка пролетіла за півдюйма від його голови і з оглушливим брязкотом розбилась об стіну. Заминка дала змогу відчайдушному негоціантові схопитися на ноги, а заодно й перекинути важкий дубовий стіл. Але далеко втекти йому не вдалося. Ван-Страатен схопив його за комір і затряс.
— Це я — старий п’янюга?! — ревнув він. — А ти знаєш, пацюк сухопутний, що я зараз з тобою зроблю?
Побачивши поруч налиту кров’ю фізіономію капітана, Ван-Гульд зрозумів, що пропав. Але гордість і цього разу не дозволила йому промовчати.
— А… хто… ж… ви… — прохарчав він напівздушеним голосом. — Ви… стара… пивна… бочка…
Ці слова мали стати його останніми словами. І стали б, якби високому матросові, що сидів за сусіднім столиком, не набрид галас Ван-Страатена. Матрос не кваплячись піднявся і з силою поставив важкий череп’яний кухоль на вогняно-руду чуприну капітана.
Ван-Страатен одразу випустив із рук кволого негоціанта, слухняно і швидко випростався на брудній підлозі, заплющивши очі. Ван-Гульд, який щойно безпорадно дриґав ногами за півфута від підлоги, впав поруч із капітаном.
Матрос скоса глянув на нього і хлюпнув в обличчя пивом. Ван-Гульд опритомнів.
— Ви повинні примусити його, — ліниво сказав матрос. — Я тут краєм вуха чув вашу розмову. Тепер, щоб встигнути вчасно, йому доведеться обходити мис Горн, а там не сьогодні-завтра почнуться шторми, так що плакали ваші гроші. Мис Горн… — він не договорив.
— Чхати мені на мис Горн, — раптом спокійним голосом сказав Ван-Страатен, усе ще лежачи на підлозі.
— Слава богу, ожив! — зрадів Ван-Гульд.
Він схопився на ноги, заметушився біля капітана.
Ван-Страатен перевернувся на бік і підпер голову рукою. Ван-Гульд побіг до стойки по пиво.
— Щось у мене голова розболілася, — меланхолійно сказав капітан. — Це все погода, хай їй чорт! — Він тяжко зітхнув, піднявся і, похитуючись, пішов до стойки.
Ван-Гульд подав йому кухоль пива. Ван-Страатен узяв кухоль і повернувся до матроса. Його очі враз налилися кров’ю.
— Гей, Ансе, — крикнув він. — Що ти там базікав про мис Горн?
— Та нічого, капітане. Просто так. Згадав, як ми з тобою бовталися там рік тому. Коли я був у тебе марсовим, пам’ятаєш?
— Подумаєш, — буркнув Ван-Страатен. — Чхав я на чортів мис Горн.
— Дивись, дочхаєшся.
Ван-Страатен, розхлюпуючи пиво, підійшов до матроса. Той встав. Він був на голову вищий за капітана і дивився на нього згори вниз.
— Н-ну? — запитав Анс. — Чого вилупився?
— До чого це я дочхаюсь? — з п’яною впертістю запитав Ван-Страатен.
— Сам знаєш, — сказав Анс. — Ну, згадати нечистого спересердя там, скажімо, чи з нудьги, це буває. Бог, думаю, пробачить. Але ти…
— А що я?
— Богохульник ти.
— Подумаєш! — пирхнув капітан. — Нечистий. Чхав я на твого нечистого.
Анс перехрестився. Дивлячись на його злякане обличчя, капітан засміявся. До них хутко підбіг Ван-Гульд.
— То як же, капітане? — улесливо всміхнувся він. Коли відпливаєте?
Ван-Страатен п’яно засміявся.
— Коли? — закричав він. — А завтра!
— Слава богу, — з полегкістю зітхнув Ван-Гульд. — Так я можу сподіватися?
— Можеш, — кивнув капітан. — І котись! Ти у мене в печінках сидиш.
— Всього найкращого, — закивав Ван-Гульд. І, відчиняючи трактирні двері, крикнув: — На все добре! Щасливо повеселитися! Щасливого плавання!
Анс осудливо похитав головою:
— Ех, капітане…
— Що ех? Що ех? А от завтра й вирушу. І провалитися мені на цьому місці, якщо не обігну той чортів Горн два… ні, три рази! Чуєш, святошо? Тричі обігну чортів мис!
Анс хмикнув.
— Не віриш?
— Ні-і.
— Давай битись об заклад.
— На скільки?
— На сотню.
— Згоден.
— Вважай, що ця сотня уже в моєму гаманці, — заявив капітан і знову засміявся. — Гей, хазяїне! Ще пива.
3
— Координаторе Ролл! Суд Вищої Ради Координаторів попередню процедуру закінчив. Чи маєте ви яікісь заперечення?
— Ні.
— В такому разі підемо далі. Суд не розуміє суті експерименту. Чи можете ви пояснити? В загальних рисах, звичайно.