— Злякався? — зневажливо перепитав Райгер.
— Тоді ти просто нервуєш. Невже у тебе є для цього якась причина?
— Я зовсім не нервую, — відказав Райгер.
— Охоче тобі вірю. Ми всі відчуваємо якусь провину перед ним, хоч за те, що з ним сталося, ми не відповідальні, — додав Тальяферо, добре розуміючи, що всі ці слова — тільки чергова спроба виправдатись перед самим собою.
Цієї миті біля вхідних дверей пролунав дзвінок, і всі троє мало не підскочили. Рвучко повернувшись, вони тривожно втупились у двері, наче то був бар’єр, що захищав їх од Вільєрса.
Двері відчинились, і ввійшов Ромеро Вільєрс. Усі вимушено підвелись, вітаючи його, та так і лишилися стояти — в загальному замішанні ніхто не подав йому руки.
Вільєрс зміряв їх злісно-насмішкуватим поглядом.
“Як він змінився”, — подумав Тальяферо.
Це була правда. Ромеро весь наче якось поменшав. Він зсутулився і, здавалось, став набагато нижчий. Волосся на голові було зовсім рідке, а під морхлою шкірою рук випиналися покручені синюваті вени. Вигляд у нього був зовсім хворобливий. Здавалось, ніщо не нагадувало колишнього Вільєрса, хіба що звичка прикривати очі рукою, наче від сонця, коли він уважно до чогось приглядався, та його монотонний баритон.
— Друзі, — нарешті озвався Вільєрс. — Мої невтомні космічні товариші! Як давно ми не бачились.
— Привіт, Вільєрсе, — відповів Тальяферо. Вільєрс глянув на нього.
— Як поживаєш, Тальяферо?
— Непогано.
— А ви? — звернувся він до Каунаса та Райгера.
Каунас спромігся лише кволо усміхнутись і прошепотіти щось невиразне, а Райгер відповів різкувато:
— Все гаразд, а що тут скоїлось?
— Як там воно на Церері, сердитий Райгере?
— Усе було нормально, коли я відлітав. А як тут, на Землі?
— Це ви побачите самі, — промовив Вільєрс, і в голосі його відчувалась якась напруженість. — Сподіваюся, ви прибули на Конвент послухати мою доповідь, яку я маю зробити післязавтра.
— Твоя доповідь? Що то за доповідь? — запитав Тальяферо.
— Я ж писав вам усім про це. Про мій метод миттєвого переміщення маси у просторі.
Райгер криво посміхнувся.
— Так, ти писав. Але нічого не згадував про доповідь і, наскільки я пригадую, тебе навіть нема у списку промовців. Я не пропустив би твого прізвища, якби воно там було.
— Ти маєш рацію. Мене справді нема у списку промовців. Ба, я навіть не подав короткого викладу доповіді для публікації.
Вільєрс аж почервонів від збудження, і Тальяферо спробував заспокоїти його:
— Не переймайся так, Вільєрсе. Тобі, мабуть, не можна так хвилюватись.
Вільєрс повернувся до нього, презирливо скрививши губи:
— Вельми вдячний за увагу, але не турбуйся, моє серце витримає.
— Послухай, Вільєрсе. Якщо ти не записався на виступ, — почав був Каунас, проте Вільєрс не дав йому закінчити.
— Ні, це ви послухайте. Я чекав десять років. Ви мали змогу працювати у космосі, а я мусив працювати тут, на Землі, і все-таки я досяг більшого, ніж будь-хто з вас. Ба, я зробив більше, ніж ви всі разом узяті.
— Припустімо, це так, — спробував утрутитись Тальяферо, та Вільєрс вів далі:
— І тепер мені не потрібні ваша ласка та співчуття. Вагомість моєї роботи засвідчить Мендель. Сподіваюсь, ви чули про Менделя? Це керівник відділу астронавтики Конвенту, і саме йому я демонстрував можливість трансференції маси — миттєвого переміщення маси у просторі. Щоправда, прилад був не досить досконалий і згорів зразу ж після експерименту, але… ви слухаєте мене?
— Так, слухаємо, — холодно кинув Райгер. — І на що ж ти розраховуєш?
— Мендель дозволить мені виступити так, як я вважаю за потрібне. Можете бути певні. Я виступлю без будь-якого попередження чи оголошення. Моє повідомлення прозвучить, як вибух бомби. І коли я наведу основні співвідношення, що характеризують відкрите мною явище, Конвент заціпеніє від подиву й захвату. А потім усі кинуться по своїх лабораторіях, щоб сконструювати відповідні прилади й перевірити слушність моїх ідей. І впевняться, що вони справді слушні. В моїй лабораторії під час експерименту жива миша зникла в одному місці й тут-таки з’явилась в іншому, де я запланував. Мендель засвідчить це!
Вільєрс пильно подивився на них, переводячи палаючий погляд з обличчя на обличчя.
— Ви що, не вірите мені?
— Якщо ти не хочеш розголошувати свого відкриття, навіщо розповів нам?
— Ви — зовсім інша річ. Ви мої товариші, мої однокурсники. Щоправда, ви полетіли у космос і, мабуть, забули про мене.
— Це не залежало від нас, — різким тонким голосом спробував заперечити Каунас.
Але Вільєрс і бровою не повів.
— Тому я хочу, щоб ви знали: те, що було зроблено з мишею, можна буде зробити і з людиною. Якщо мені пощастило здійснити трансференцію на десять футів у лабораторії, то я здійсню її і на мільйони миль у космосі. Я побуваю на Місяці, на Меркурії, на Церері і взагалі скрізь, де хочу. Я не тільки зрівняюся з вами, я перевершу вас. Своїми теоретичними дослідженнями я посуну астрономію набагато далі вперед, ніж ви всі разом узяті, зі всіма вашими обсерваторіями, телескопами, камерами та космічними кораблями.
— Ну що ж, — промовив Тальяферо, — я радий. Бажаю тобі успіху. Чи не міг би я переглянути твою доповідь?
— Ні, ні! Нізащо, — відрубав Вільєрс і міцно притис руки до грудей, ніби прикривав уявні аркуші доповіді від сторонніх очей. — З цим ви мусите зачекати, як і будь-хто інший. Є тільки один примірник доповіді й ніхто його не побачить, аж поки я не виступлю на Конвенті. Ніхто! Навіть Мендель!
— Тільки один примірник? — здивувався Тальяферо. — А якщо ти загубиш його?
— Не загублю. Зрештою, і це не страшно, бо я тримаю все у голові.
— Але якщо ти… — Тальяферо вже хотів вимовити “помреш”, проте вчасно схаменувся і по майже непомітній паузі докінчив: — …маєш хоч трошки глузду, то повинен зробити копію, бодай про всяк випадок.
— Ні, — затявся Вільєрс, — ви почуєте все післязавтра, ви побачите, як одним помахом я розсуну обрії людства. Такого ще ніколи не було. — Він знову обвів їх пильним, напруженим поглядом. — Десять років… — замислено промовив і рушив до дверей. — Бувайте здорові, — розпрощався не обертаючись.
— Він таки божевільний, — запально промовив Райгер, дивлячись на двері так, ніби Вільєрс усе ще стояв перед ними.
— Ти думаєш? — задумливо протяг Тальяферо. — Можливо, що й так, але тільки в певному сенсі. Він не тільки ненавидить нас ні за що ні про що, а й остерігається — навіть копії доповіді не наважився зробити…
Кажучи це, Тальяферо крутив у пальцях свій маленький сканер. Це був невиразного кольору непримітний циліндрик, схожий на звичайний олівець, але коротший і трохи грубший. В останні роки сканери стали таким самим неодмінним приладдям науковців, як стетоскопи для лікарів чи мікрокомп’ютери для статистиків. Сканер звичайно носили в кишені піджака, дехто закладав його за вухо, а були й такі, що просто підвішували його на шнурку.
Впадаючи у філософський настрій, Тальяферо не раз щиро дивувався, як це науковці минулих часів могли обходитись без сканерів, роблячи трудомісткі витяги з літератури або якісь передруки. Адже це було так незручно.
Тепер же відпала потреба щось передруковувати чи переписувати, досить було тільки просканувати оригінал, щоб одержати мікронегатив, і проявити його при слушній нагоді. Ось і сьогодні Тальяферо вже зафіксував на плівці свого сканера тези всіх доповідей та повідомлень, передбачених програмою Конвенту. Його товариші зробили те саме, тут він не мав ані найменшого сумніву.
— Що там не кажи, але копію треба мати за будь-яких обставин, якщо ти ще не зовсім з’їхав з глузду, — закінчив свою думку Тальяферо.
— Це все фікція! — знову спалахнув Райгер. — Нема ніякої доповіді, як нема ніякого відкриття. Все це вигадки! Він збреше що хочете, аби тільки здаватися собі кращим, ніж будь-хто з нас.