На його сердитому й похмурому обличчі почали виразно проступати сліди безсонної ночі. Каунас спробував усміхнутись.
— А що як ми зробимо невеличку перерву на той час, поки вас не буде?
— Тільки один з вас має причину домагатись цього, — відказав Мендель. — Тому я сподіваюсь, що двоє невинних проконтролюють третього, бо цього вимагають їхні власні інтереси.
І він вийшов з кімнати.
Була вже п’ята година ранку, коли Райгер глянув на свій годинник.
— К бісу це все! — обурено вигукнув він. — Я хочу спати.
— Ми можемо подрімати тут, — з філософським спокоєм запропонував Тальяферо. — Чи хтось думає зізнаватись?
У відповідь Каунас відвернув очі, а Райгер зневажливо стис губи.
— Ну що ж, я теж не думаю. — Тальяферо приплющив очі, відкинув свою масивну голову на спинку крісла і вів далі стомленим голосом: — Хочу додому, назад на Місяць. Там зараз період затишшя. Ніч у нас триває два тижні, саме тоді ми всі при ділі — активно ведемо дослідження. Потім настає довгий двотижневий день, дослідження припиняються, всі беруться до розрахунків, обробляють дані спостережень, а вже тоді починаються нескінченні бесіди в чоловічому товаристві. Це важка пора. Я зненавидів її. Коли б там було більше жінок і коли б я міг якось влаштувати своє особисте життя…
Потім Каунас майже пошепки розповідав про труднощі спостереження повного диску Сонця телескопами на Меркурії. З теперішньої обсерваторії це неможливо, бо Сонце ніколи не піднімається над обрієм. Тому незабаром мають, закласти ще одну обсерваторію за дві милі від першої, звідки буде видно весь диск Сонця. Але це пекельний труд, бо все робитиметься під нещадно палючими променями Сонця. На жаль, вибору нема.
Навіть маломовний Райгер, наслухавшись гомону їхніх голосів, погодився розповісти дещо про Цереру. Період обертання Церери — всього дві години, й зірки переміщаються по небу в дванадцять разів швидше, ніж на Землі. Астрономічні спостереження, зрозуміло, значно ускладнюються. Довелося створити цілу спостережну мережу з кількох груп звичайних телескопів та радіотелескопів, і ці групи передають досліджуваний об’єкт одна одній у міру того, як він, переміщаючись небозводом, виходить з їхнього сектору досліджень.
— А чи не краще б поставити телескопи на одному з полюсів? — запропонував Каунас.
— Ти міркуєш так, ніби перебуваєш на Меркурії, а досліджуваний об’єкт — Сонце, — роздратувався Райгер. — Навіть на полюсах половини зірок ніколи не буде видно. Ось якби Церера була звернена до Сонця одним боком, як твій Меркурій, ми майже постійно бачили б у нічному небі зірки, бо період обертання становив би тоді аж три роки.
Небо поволі ясніло, надходив світанок.
Тальяферо дрімав, але принаймні половина його свідомості не спала. Решта двоє не спали, і він це знав — чи ж тут до сну? “Кожен з нас, — думав Тальяферо, — має такий вигляд, ніби весь час ставить собі запитання: “Хто? Хто це вчинив?” за винятком самого винуватця, звичайно”.
Тальяферо розплющив очі відразу ж, тільки-но повернувся Мендель. Небо у вікні ставало щораз голубіше. Вікно було зачинене, і це чомусь тішило Тальяферо. Готель, як водилося, був обладнаний кондиціонерами, але ці дивні земляни дуже любили розчахувати вікна в теплу пору року, уявляючи, що дихають свіжим повітрям. А Тальяферо, у чиїй свідомості під час пробування на Місяці міцно вкоренилось уявлення про космічний вакуум за вікном, уже на саму згадку про відчинене вікно ловив дрижаків і ледве долав страх. *
— Чи надумав хто сказати що-небудь? — ще з порога запитав Мендель.
У відповідь всі досить байдуже подивились на нього, а Райгер ще й заперечливо похитав головою.
— Ну що ж, панове, — почав Мендель. — Я проявив плівки з ваших сканерів і переглянув їх. — Він пожбурив сканери та проявлені плівки на ліжко. — Там нема нічого, що стосувалося б виступу Вільєрса. Напевно, хтось із вас просто відрізав шматок плівки з потрібним матеріалом. Мені дуже шкода, але тепер на перший план виступає питання про цей схований шматок плівки.
— Якщо він взагалі є, — вставив Райгер, солодко позіхнувши.
— Тому, панове, пропоную зайти до кімнати Вільєрса, — звернувся до присутніх Мендель.
— Чого? — майже злякано запитав Каунас.
— Це що, психологічний прийом? — озвався Тальяферо. — Привести злочинця на місце злочину, щоб муки сумління змусили його признатися?
— Аж ніяк, — відказав Мендель. — Причина інша. Я сподіваюся, що двоє з вас, ті, невинні, допоможуть мені знайти сховану плівку з матеріалами доповіді Вільєрса.
— Ви гадаєте, вона там? — з викликом запитав Райгер.
— Можливо. Ми просто почнемо звідти. А потім, як треба буде, обшукаємо кожну з ваших кімнат. Симпозіум з астронавтики почнеться завтра не раніш як о десятій ранку. Отже, ми маємо вдосталь часу.
— А якщо це нічого не дасть?
— Ну що ж, тоді, мабуть, доведеться звернутися до поліції.
Обережно, навіть трохи боязко вони ввійшли до кімнати Вільєрса. Райгер почервонів. Каунас зблід. Навіть флегматичний Тальяферо доклав зусиль, щоб здаватися спокійним.
Вчора увечері вони були в цій залитій штучним світлом кімнаті, де Вільєрс, сердитий і похмурий, з розпатланим волоссям, конвульсивно вчепившись руками у подушку й люто витріщивши очі, буквально за хвилину звелів їм забиратися геть. Тепер тут панував нечутний запах смерті.
Мендель почав крутити ручку віконного поляризатора, щоб впустити до кімнати більше світла, і через секунду проміння вранішнього сонця залило кімнату.
Ту ж мить Каунас рвучко затулив очі долонями й пронизливо зойкнув:
— Сонце!
Це було так несподівано і прозвучало так розпачливо, що в них мороз пішов поза шкірою.
На обличчі Каунаса малювався такий жах, наче це сталося не на Землі, а на Меркурії, де сонце могло миттю осліпити його.
Тальяферо згадав, як прибувши на Землю і вперше опинившись просто неба, він мало не скреготав зубами, переборюючи страх. Десятирічне перебування поза Землею таки наклало свій відбиток на їхню психіку.
Каунас кинувся до вікна, намацуючи регулятор поляризатора, груди його поривчасто здіймались, наче йому враз не стало чим дихати.
Мендель рушив за ним.
— Що трапилось? — підійшли і двоє інших.
Внизу, скільки сягало око, лежало місто, купаючись у променях ранкового сонця. Тальяферо швидко окинув краєвид тривожним поглядом.
Але Каунас, чиї груди все ще тяжко здіймались, прикипів очима до чогось, що було зовсім близько. Там, на бетонному карнизі, встромлена одним кінцем у тріщинку на місці якогось дефекту, відсвічувала на сонці молочно-сірою поверхнею стрічка плівки завдовжки десь близько дюйма.
Мендель, щось люто вигукнувши, розчинив вікно і схопив плівку. Прикривши її рукою, він обвів присутніх пильним поглядом палаючих почервонілих очей і рушив до виходу.
— Зачекайте тут! — уривчасто кинув.
Все було зрозуміло без слів. Коли Мендель зачинив за собою двері, вони посідали й бездумно втупились один в одного.
Мендель повернувся хвилин за двадцять. І цілком спокійно (хоч на його обличчі видніли виразні сліди недавнього шаленства) заявив:
— Кінець плівки, запханий у щілину, лишився не зовсім засвіченим, я проявив його і зміг розібрати кілька слів. Нема сумніву — це була доповідь Вільєрса. Решта її пропала, врятувати не вдалося нічого. Це кінець!
— Що ж далі? — запитав Тальяферо.
Мендель стомлено знизав плечима.
— Сказати по правді, тепер мені все байдуже. Матеріали теорії Вільєрса втрачено. Лишається тільки одне: чекати, поки хтось, із такою ж світлою головою, розробить її знов. Я працюватиму теж, але я знаю свої можливості й не надто тішу себе ілюзіями. Мені здається, що тепер, коли ми знаємо про знищення доповіді Вільєрса, безглуздо шукати винного. Тепер це не має ніякого значення. — Після останніх подій Мендель видавався змученим і надломленим, він не мав сили побороти відчаю, що охопив його.