— “…Прокинувшись уночі, я не міг зрозуміти, де я, в першу секунду я не міг навіть збагнути, хто я такий; мене не полишало первісне просте відчуття того, що я існую, — подібне відчуття може битися і в грудях тварини”.
Різко пожбурив книжку на диван.
— Краще за Марселя Пруста я, напевно, не зміг би
описати, що відчував, коли моя свідомість ожила в тілі Ярослава Гая.
— Кілька днів тому відбулася дуже виснажлива подорож. Ти й досі відчуваєш її наслідки, плутаєш деякі речі, — з надією глянула вона на Ярослава.
Гай байдуже стенув плечима, ніби промовляючи: “Я й сам це добре знаю, але що з того?” Вікторія відчувала, що її присутність дратує його, але не хотіла йти. Треба було якось наштовхнути його на спомини. Але він намагався зробити це самотужки…
Дівчина підступила до Ярослава і, взявши за руку, майже силоміць посадила поруч себе на дивані.
— Давай згадувати разом. У лабораторії зібрані люди, які володіють даром передбачати майбутнє. Після дворічного навчання вони здатні передбачати події на кілька десятків хвилин уперед. Тобі ж вдавалося заглядати в майбутнє на годину-півтори до того, як воно настане. Окрім того, у тебе виявились паранормальні властивості з телепатії…
“Серж Бєлов міг зазирнути в майбутнє на сорок п’ять хвилин вперед, і його телепатичні здібності також дивували вчених, — спогад ледь чутно затремтів у мозку Ярослава. — Саме тому було вирішено першим вирядити у подорож пентонавта Бєлова. Його особистий код починався цифрами 001… Він був першим мандрівником… Був… Його не вдалося вивести із стану танатози… Відомо тільки, що він побував у своїй зоні Ікс. Побував і тут же повернувся… На лічені хвилини опритомнів… Вимовив кілька слів незнайомою мовою… Врятувати його не вдалося. Однак саме він був першим, хто визначив телепортивну трасу тотожності псі…”
— Ти мене слухаєш?.. — долинув голос асистентки професора Еріксона.
— Так… “Чому досі не приходить Ола? Про що вони розмовляли з Гаскаром?..” — якась згадка ворухнулась на дні свідомості Гая, аж він стрепенувся. “Може, це його інформація з зони Ікс?”
— Тобі недобре? — помітивши, як несподівано зблід Ярослав, стривожено запитала Вікторія.
— Пусте…
— Тоді підемо далі.
Саут прокинувся давно, але очей розплющити не наважувався. Лежав, напружено вслухаючись у підозрілу тишу. Врешті це йому обридло, і він розплющив спершу ліве, затим праве око.
Обдивився своє ліжко…
Саут перевів погляд трохи ліворуч, звідки струмував ледь відчутний потік повітря… За вікном виднілася невеличка гостроверха будівля…
У нього було таке враження, що він уже тут був… Дзеркало висіло на протилежній вікну стіні. Паворуч — картина. Невеликий, майстерно виконаний пейзаж: море, піщана коса, гори…
І тут Саут раптом згадав: він, Саут Ов з сектора Амон району Віланд, який вирушив у мандрівку в гори району Флор… Сол попереджав, що одному подорожувати небезпечно… Він не послухав… Один необачний крок, і він шугонув у провалля… Пітьма… Але перед тим з ним щось трапилось. Він, правда, не встиг нічого зрозуміти… Пам’ятав лише дивне відчуття присутності в собі когось іншого… Кілька секунд у мозку, здавалося, борюкалися його “я” з чужим… Потім це відчуття щезло, але він, злякавшись чогось (чого саме?..) кинувся тікати (від кого чи від чого?..). І вже коли було позбувся цього відчуття, спіткнувся…
Цікаво, котра година? Ранок чи полудень?
Коли він приходив до тями, до нього якось по-дивному звертались… Називали Лусоном… Дивно…
Почулися чиїсь легкі кроки. Вони здалися Сауту знайомими. З напівтемної ніші випливла висока, трохи сутула постать у білому халаті. На мить затрималася в проході. Затим, ніби вагаючись, рушила до ліжка.
— Як ви себе почуваєте, Лусон?
Голос теж знайомий. Але чому до нього так звертаються?
— Я не Лусон… Мене звати Сол Ов з сектора Амон району Віланд…
XXI 399:018 універсального галактичного часу. Земля. Лабораторія “Дельта” Центру дослідження майбутнього Міжнародної соціологічної асоціації.
— Ну що ж, — уважно вивчаючи Ярослава, підсумував професор Еріксон, — певна логіка у ваших словах є. В усякому разі можливість ознайомитися з матеріалами експерименту ви дістанете. Але пам’ятайте: Гафуров на це погодився неохоче…
Гай лишився з лабораторними записами в журналі експерименту. Він чудово усвідомлював, що від нього і лише від нього залежатиме подальша доля проекту “Дельта”.
Спочатку йшли записи, пов’язані з контрольованим станом танатози. Після них усі етапи зв’язку його псі-відлуння з біокібернетичною пам’яттю комп’ютера. Наводились карти й ідентифікації мережі ймовірних шляхів пентонавта і зондування теоретично розрахованих пунктів стикування з іншими районами всесвіту.
Все йшло за планом. Дані, які видав біокомп’ютер, засвідчили, що псі-тотожність Ярослава Гая незабаром повинна матеріалізувати за подобою власного фігуратнвного образу… Однак інформація про те, що він побачив там, не надійшла.
Вихідний канал ділянки нейронів пентонавта, настроєний для контакту з Землею, виявився заблокованим. У дослідників, судячи із записів у журналі, в першу мить з’явилось враження, що мандрівник перебуває в стані непритомності, і псі-відлуння Ярослава Гая зв’язане з чужою заблокованою нейронною зоною — зоною Ікс іншого світу.
Така ситуація теоретично була передбачена. На цей випадок заготовлено спеціальний код виклику. Проте пентонавт мовчав. Контакт з його псі-відлунням взагалі перервався. Біокомп’ютеру вдалося встановити, що в зоні Ікс нейрони пентонавта, зарезервовані для аварійного виклику, виявились гіперполяризованими, в результаті чого спотворювали аварійний код виклику.
А це означало загрозу для життя пентонавта — його тіло не могло довго перебувати в стані ідеальної танатози під гіпнозом.
Еріксон вирішив негайно послати в зону, де перебувала псі-тотожність Ярослава Гая, пентонавтів-рятівників: Еріку Крюгер і Олексія Тарасенка.
Рятувальна акція вдалася. Псі-тотожність пентонавта Гая вдалося повернути в його тіло до настання критичного стану танатози.
Стоп! У Ярослава навіть піт виступив на чолі. Рятівники своєї інформації не доставили, оскільки не були на це запрограмовані, але дешифрування структури пам’яті рятівників повинно містити інформацію про їхні дії…
Гай не помилився. І як Еріксон не звернув на це уваги?! Рятівники були змушені вчинити насильство йад носієм зони Ікс, щоб визволити з пастки псі-тотожність свого товариша і повернути її на Землю…
Непевний здогад змуСив його відсунути лабораторний журнал на край столу й напружити пам’ять.
За теорією Еріксона незматеріалізована проекція псі-тотожності пентонавта мандрує на тій чи інший довжині хвиль у широкому діапазоні частот іншого осцилюючого світу, шукаючи відповідного господаря, “приписаного” в зоні Ікс, який на певний час визначатиме подальші вчинки і дії пентонавта.
Затим по команді з Землі псі-тотожність повертається у його тіло, що перебуває в стані танатози. При цьому не втрачається жодна інформація про перебування в іншій іпостасі в незнаному світі…
Ола… Гаскар… Саут… Звідки ці імена?.. Звідти?..
Саут… У момент проникнення псі-тотожності Ярослава Гая в зону Ікс, її носій, Саут, упав з гори і зазнав струсу мозку… Непритомне тіло знайшли і помістили в лікарню. Так псі-тотожність пентонавта Гая — випадковий збіг обставин — потрапила у пастку. Нейрони, зарезервовані для коду-виклику, виявились заблокованими…
Ярослав згадав!.. Ресту, Олу, лікаря Гаскара.
— Ваша розповідь про дивовижний світ Рести і спроба пояснити причини невдачі експерименту виглядають доволі переконливими, — Еріксон, не піднімаючи очей на Гая, замисленно виводив якісь значки на аркуші паперу.
Ярослав спостерігав за кожним рухом шефа, намагаючись зрозуміти його реакцію.
Та Еріксон не поспішав висловлювати свою думку. І це його мовчання дедалі більше дратувало пентонавта.
— У мене таке враження, ніби ви не вірите мені. Що значить “доволі переконливими”?! — запально вигукнув Ярослав. — Логіка моїх умовиводів залізна.