Пригоди. Подорожі. Фантастика - 87
Рецензент А. Я. Шевченко, член СП СРСР
Упорядник М. Ф. Слабошпицький
Художнє оформлення О. Г. Дмитрієва
Пригоди
Анатолій Заблоцький
З життя скарбів
Майже в кожному куточку світу почуєте ви оповіді про сховані скарби. Такі оповідки не завжди вигадка. Скількох людей у всі часи воєнне лихоліття, наприклад, змушувало ховати найдорожче для них у потаємних місцях, закопувати в землю. Не завжди скарб вертався до власника. Втрачений для всіх на довгі часи, він поволі ставав легендарним, якщо йшлося, приміром, про мистецькі витвори чи велике багатство. Багатьох науковців, колекціонерів чи й просто шукачів легкої наживи ті легенди позбавляли душевного спокою.
Збирачі та крадії
Скарбошукацька пошесть часом призводила до руйнування, а то й до знищення цінних історичних і мистецьких пам’яток.
Згадаймо хоча б сумну долю гробниць єгипетських фараонів. Починаючи з середніх віків, пограбування їх перетворилось у своєрідне ремесло для поколінь мешканців окремих сіл. Не збереглося непограбованим жодного місця вічного спочинку єгипетських володарів, хоч в усипальницях влаштовувались вигадливі пастки проти крадіїв.
До наших часів дійшов цікавий документ — протокол допиту, який було вчинено три тисячі років тому. Свідчення давали раб Ахенофер, селянин Аменемхеб та ще шестеро каменотесів з Хапі, котрі проникли в царську усипальницю.
Ось що вони повідомили слідству: “Саркофаг стояв у камері і був накритий кам’яним віком. Ми зруйнували те все і знайшли там мертвих царя й царицю. Ми знайшли божественну мумію царя і поряд його меч, талісман, золоті прикраси на шиї. Голова його була вкрита золотом. Вся священна мумія була вкрита золотом та сріблом і всіяна самоцвітами. Ми взяли золото, яке знайшли на мумії, талісмани й прикраси з шиї і золото з домовин. Ми взяли також усе, що знайшли на тілі цариці. Потім ми спалили їхні домовини, винесли все, що можна було винести, і поділили чесно на вісім частин…”
Нашестя скарбошукачів не уникли і деякі пам’ятки історії та культури в межах нашої країни.
Коли наприкінці двадцятих років минулого сторіччя в Києві досліджували рештки Десятинної церкви, то, за повідомленням журналу “Отечественные записки”, “народ… хапав мозаїку, уламки мармуру, яшми і різне дрібне каміння; сріблярі (ювеліри. — А. З.) вставляли цю мозаїку й камінчики в золоті та срібні хрестики і продавали”.
Неповторної шкоди науці, взагалі всій нашій культурі завдавали і “шукачі” типу поміщика Анненкова, про якого розповідали, що, знайшовши в київському Акрополі багато золотих і срібних виробів XI–XII століть, він розпорядився виготовити з них… нашийники для своїх псів.
Але в ролі вандалів виступають не тільки неосвічені, грубі люди чи викінчені негідники типу згаданого Анненкова. Нерідко траплялися серед них і такі, що називалися шанувальниками поезії, малярства, архітектури… Горезвісної слави римський імператор Нерон, вихованець Сенеки Молодшого, видаючи себе за “артистичну душу”, маючи в своєму оточенні високоосвічених людей, без вагань пограбував храм Аполлона в Дельфі, забравши звідти п’ятсот скульптур. Під час облоги Александрії він дозволив спалити найбагатшу з усіх відомих тоді бібліотеку.
Середньовіччя не поступилося давнині. Лучники Людовіка XII тренувалися в стрільбі, використовуючи як мішень… єдиний скульптурний твір великого Леонардо да Вінчі — кінний пам’ятник Франческо Сфорца. Виліплений з глини і ще не відлитий у бронзі, він був ущент розбитий.
Під час так званої “опіумної війни” 1860 року французько-англійська армія зайняла розташований за дванадцать миль від Пекіна величезний комплекс багато обставлених старовинних будівель, де містилося найбільше у світі зібрання творів мистецтва Далекого Сходу: колекції меблів, картин, шовкових тканин, порцеляни, виробів із срібла, золота та слонової кістки. Такі перлини архітектури, як палаци Розкоші, Пливучих Хмар, павільйон Фаворита й багато інших споруд, зведених серед садів, озер і фонтанів, були знищені, спалені колонізаторами протягом двох діб.
Вандалізм у ставленні до світу прекрасного дожив і до наших днів. Ось кілька прикладів.
Найвидатніший портрет пензля Леонардо да Вінчі “Джоконда” оберігається, як, мабуть, жоден інший мистецький твір у світі. І все ж якомусь відвідувачеві вдалося пошкодити його ударом каменя.
У тому ж Луврі, де зберігається “Джоконда”, порізано ножем полотно Рубенса “Дівчина з ангелами”…
Нерідко на такі навіжені вчинки штовхає бажання прославитися, вирізнитися з натовпу. Широкого розголосу в 1973 році набуло в Польщі знищення скульптурного комплексу в Лазєнківському парку Варшави. Злочинці поскидали з постаментів погруддя римських імператорів, розбили скульптурне зображення Бахуса. Мотивом їхнього вчинку було бажання прочитати про це в столичній газеті! Піймалися зловмисники на простому: один із них, прочитавши газетне повідомлення, почав хвалитися перед знайомими: “Я теж там був…”
Неабиякої шкоди культурно-історичним пам’яткам завдає невігластво. 1965 року багато швейцарських газет і журналів писали про ресторан, відкритий в одному з провінційних містечок. Його власник додумався оздобити стіни цінними церковними ризами, на матеріал для бару розібрали сповідальню, унікальну Біблію в гравірованій оправі перетворили в скриньку для сигар, дерев’яну скульптуру мадонни, розпилявши на дошки, — у міні-бар для зберігання коньяку.
До злочинного пошкодження витворів мистецтва на Заході часто штовхає прагнення скомпрометувати власті, звернути публічну увагу на брак належного догляду за пам’ятками, опротестувати нову течію в моді чи мистецтві тощо. Коли з Лувра було викрадено картину Ватто “Байдужий”, слідство встановило, що злочинця “роздратували” зміни на полотні, які виникли після консервації. Він очистив картину у своїй майстерні, усунув непотрібні, на його думку, домальовки і потім відніс полотно в поліцію.
Одного ранку, вийшовши на вулиці свого міста, мешканці Брюсселя побачили, що всі давні бронзові статуї стоять, цнотливо обмотані бинтами.
Як з’ясувалося, несподіваний вияв пуританства був своєрідним протестом проти ухвали місцевих властей, які, прагнучи підвищити моральний рівень молоді, наказали власникам картинних галерей заліпити відповідні місця на картинах з голою натурою чорними чотирикутниками.
Чимало пригод, часом комічних, зазнають твори модерністів, взагалі речі з претензією на оригінальність.
Сірий тон на картинах італійського художника Карло Альфієрі привертав загальну увагу. А секрет був простий: художник домішував у фарбу звичайний мисливський порох. Якось на одній з виставок відвідувач з сигарою в роті наблизився до картини, і… стався вибух. Після цього поліція і служба пожежного нагляду заборонили Альфієрі виставлятися взагалі.
Не менш кумедний випадок стався у Швейцарії. Тамтешні митники затримали вантаж, що здався їм підозрілим — химерну конструкцію з шестерень, гайок, маховиків та іншого залізяччя. Митники розібрали її на частини. Власник вантажу, побачивши це, ледве не знепритомнів. Він виявився модним скульптором-абстракціоністом, а купа брухту — його новою роботою під назвою “Хаос”.
Суд, який розглядав позов скульптора проти митниці, виніс таку ухвалу: “Не можна вважати, що митники пошкодили скульптуру. І в такому вигляді вона теж є “Хаосом”.
Та повернімося до серйозних, соціально обумовлених мотивів злочинів проти мистецтва.
На початку шістдесятих років у центрі Амстердама побудували спеціальну споруду для колекції полотен Ван Гога. Один із нащадків художника продав урядові своєї країни зібрання з 326 картин і 700 малюнків та ескізів. У музеї були виставлені також роботи деяких послідовників і сучасників Ван Гога.
І ось через кілька років — серія нападів.