Здійснивши перевірку і встановивши винних, він зібрався було додому, та саме в цей час повернувся зі свого тріумфального плавання до берегів уявної Індії його славетний земляк Христофор Колумб. Вони зустрілися — і скромний банківський службовець передумав повертатися додому. Натомість він зголосився працювати у філіалі банку Медічі, який фінансував і споряджав заморські експедиції. У Севільї на новому терені Веспуччі відразу поталанило — Колумб доручає йому підготовку свого наступного плавання. Адмірал знав, на кого можна покластися. Тямущий і скрупульозний інспектор Торгової палати тримає в полі зору всі подробиці підготовки експедиції. Його цікавить буквально все — і добір команди, і визначення маршруту, і заготівля їстівних припасів. Весь у цих клопотах, він потайки виношує думку і собі стати учасником цієї мандрівки. Та Колумб не вводить його до складу експедиції.
— На морі я й сам упораюсь, — говорить він Веспуччі, — а ось тут, на березі, мені потрібна довірена людина, яка б своєчасно попереджала лихі заміри моїх недругів.
А недругів Колумбові не бракувало. Чого вартий був один тільки кардинал Фонсека, єпископ Бургосський — запеклий ворог Колумба і взагалі противник будь-яких заморських плавань, будь-якої живої, творчої думки?..
Залишившись у Севільї, Амеріго Веспуччі ревно дбає: про інтереси свого великого земляка, дбайливо оберігає від опаплюження його велике починання. Вечорами, звільнившись від нагальних справ, усамітнюється і подумки лине вслід за Колумбом — що там, які нові землі існують, хто їх населяє? Перед ним лежить карта відкритої частини світу. Вона схематична, пунктирна, неточна… йому б туди!
І банківський службовець береться за перо. Він уявляє, фантазує, описує хід експедиції, якої не було, але яка (Веспуччі в цьому переконаний) могла бути.
…1497 рік. Флотилія з чотирьох суден пристає до берегів Нового Світу. У складі експедиції — Амеріго Веспуччі. Разом із своїми супутниками він обстежує берегову лінію західної Атлантики — називає відкриті затоки, миси, острови, вказує їхні координати.
На нововідкритих землях іспанці бачать “міста над водою, схожі на Венецію”. Будинки в них з’єднуються навісними мостами. У містах живуть стрункі, середнього зросту люди, з “червонуватою шкірою, навподіб левиної”. Взявши на борт кількох аборигенів, білі прибульці відпливли до країни, що лежала близько 23-го градуса північної широти. Потім вирушили на північний захід, далі пройшли вздовж звивистого берега майже 5 тисяч (!) кілометрів. Часто виходили на берег і вимінювали всілякі дрібнички на золото, доки у липні 1498 року не досягли “найвищої у світі гавані”. Тубільці, які жили поблизу, тісно подружилися з іспанцями. Вони просили убезпечити їх від людоїдів, котрі робили набіги на їхні поселення. Через тиждень мореплавці висадились на “острів канібалів”, вступили в бій і захопили полонених… У жовтні 1498 року експедиція повернулася до Іспанії…
Веспуччі так повірив у вигадану ним експедицію, що згодом переповів її у листі до свого друга дитинства, знатного флорентійця П’єро Содеріні. Він так яскраво змалював усі перипетії свого “плавання”, з такими достовірними деталями і точними географічними координатами подав їх, що в Італії його уявну експедицію сприйняли за справжню.
Радіючи за свого друга, Содеріні швидко обнародував його твір. Звіт про експедицію, якої не було, передрукували в інших країнах. Мине час, і Веспуччі звинуватить в ошуканстві. Більше того — в привласненні чужої слави. А він же всього-на-всього просто уявляв, фантазував. Але як прозірливо, як правдоподібно! Воістину в цій людині жили і літератор, і географ, і навігатор.
І Веспуччі, син флорентійського нотаріуса, на ділі довів, що це так.
…1499 рік. Заморська експедиція Алонсо Охеди, того самого, що супроводжував Колумба у другому плаванні, — жорстокого і грошолюбного іспанського ідальго, який заповзявся будь-що розбагатіти у плаваннях до Нового Світу. У складі експедиції — Амеріго Веспуччі. Це вже не безплідне фантазування — це реальний факт. За свідченням історика того часу Бартоломео Лас Касаса, на суднах флотилії Охеди Веспуччі був “одним із штурманів… вельми досвідченим у мореплавстві і обізнаним у космографії”, його час таки настав. І хоч він був лише “одним із штурманів”, під час плавання проявив таку навігаторську вправність, що біля берегів нововідкритого материка Охеда довірив йому два судна і благословив на самостійне плавання.
Кілька місяців Амеріго Веспуччі досліджував бразільське узбережжя між Амазонкою і Оріноко. На відміну від Охеди, який “мечем і вогнем” визискував з тубільців золото, колишній банківський службовець ступав на заокеанську землю з миром. Виходець з простолюду, він шанобливо ставився до аборигенів, і ті відповідали йому тим же, ніби знаючи, що ім’ям цієї людини назвуть їхній материк.
Веспуччі з захопленням описує гостинний край. Привітні усмішки тубільців, мелодійні співи птахів, аромати лісу створювали, за словами Амеріго, повну ілюзію земного раю…
У червні 1500 року експедиція повернулася до Іспанії. Охеда відкрито злостився — він так і не розбагатів. Веспуччі, навпаки, торжествував — він повернувся з дорогоцінним набутком, ім’я якому досвід. Віднині його матимуть за вправного мореплавця, віднині його ім’я стоятиме поряд з іменами Колумба, Васко да Гами, Магеллана… Не минуло й року, як Веспуччі знову запрошують до подорожі. І не іспанські можновладці, а сам король Португалії Мануел Щасливий. Курс — береги Бразілії, завдання — вести літопис експедиції. Офіційним начальником плавби був знатний придворний Гонсалу Куелью, а насправді…
Понад п’ять місяців судна плавали біля берегів нововідкритого материка. Амеріго Веспуччі робить ретельні нотатки про його природу. Тут він гранично точний і правдивий. А ось у змалюванні життя і побуту тубільців бере гору в ньому літератор-фантаст. “Вони живуть райським життям, — пише про них Амеріго. — Тут немає ні королів, ні храмів, ні ідолів, немає в них ні торгівлі, ні грошей. Воли живуть, як мавпи, на деревах і літають, немов птахи, а ще плавають, як риби. У них усе не так, як у звичайних людей. Люди-боги, люди-ангели…”
Така вигадка аж ніяк не бентежила супутників Веспуччі. Головне, що він був неперевершеним навігатором і можна було спокійно довіритись йому у морській плавбі. Після обстеження бразільських берегів, коли настав час вертати назад, португальські офіцери довіряють керівництво експедицією 50-річному флорентійцю. Що робить колишній рахівник банку? Очоливши плавання, він усамітнюється в каюті. Нарешті збулося! Нарешті він вільний у своїх діях і зможе сповна проявити свої навігаторські здібності.
Наступного дня він підіймається на палубу і велить рухатися… ні, не назад, не на північ, а на південь — у відкрите море. Що він, необачний, надумав? Чи не на кругосвітнє плавання замахнувся? Адже він уже знав про кулястість планети. І не хто-небудь, а сам Леонардо да Вінчі повідав йому про це! Але там, куди спрямував судна Веспуччі, ще ніхто з європейців не ходив — там лежав край вічного холоду, там лежала Антарктида.
Та він поплив і дійшов до 52-го градуса південної широти… Можна бути певним, що він плив би й далі, та, налякані безмежністю океану і відчайдушною безстрашністю нового проводиря, екіпажі суден запанікували. Амеріго Веспуччі повернув назад і привів експедицію у вересні 1502 року в Лісабон. До вікопомного плавання Фернандо Магеллана залишилося майже 20 років.
Він повернув назад… А якби поплив цалі? За сприятливих умов міг стати першовідкривачем навколосвітних мандрівок. Чи усвідомлював це тоді Веспуччі, чи осмисленими, як пізніше у Магеллана, були його дії? Важко сказати. Одне він достеменно знав — на південь від екватора лежать населені землі. Ось слова з його листа до Медічі: “…наші знання значно перевершили знання предків. Більшість із них вважала, що південніше від екватора немає материка, а тільки безмежний океан, який вони назвали Атлантичним. І навіть ті, хто вважав за можливе знайти тут материк, з різних причин дотримувались думки, що він не може бути населеним. Тепер моє плавання довело, що такий погляд помилковий і суперечить дійсності, бо південніше від екватора я виявив материк, де окремі долини значно населеніші людьми і тваринами, ніж в нашій Європі, Азії й Африці”.