— Це сміття — просто напасть якась, — сказав Маскіссон, — і ми мусимо знайти вихід. Адже, як ми всі добре знаємо, наш перший обов’язок — сприяти тому, щоб у предметів широкого вжитку було коротке життя.
Всі, як один, звелися на ноги, благоговійно вимовляючи священну формулу:
— Хвала Зносу!
Потім сіли, похитуючи головами, всі, крім Барнса з департаменту економіки, який помахав рукою, щоб привернути до себе увагу голови.
Я знайшов підрядчика. Береться ліквідувати будь-який мотлох. Я перевіряв: справді, може.
Він ніби не помічав ворожих поглядів, спрямованих на нього: всі добре пам’ятали, що Барнс якось уже брався за цю справу. Тодішній “підрядчик” спробував був перепродати використане. Йому дали двадцять років за семиразове перевищення терміну користування предметами вжитку, а проблема так само лишилась і була тепер пекучішою, ніж будь-коли. І ось цей дурень Барнс підсуває їм ще одного пройдисвіта!
Не встиг Маскіссон рота розтулити, як Барнс різким порухом відчинив двері й завів до кімнати засідань усміхненого опецькуватого чоловічка в блискучому металоновому костюмі.
— Зараз, джентльмени, містер Гріпфайлер вам покаже, — сказав Барнс, видимо, пишаючись своєю знахідкою.
Містер Гріпфайлер заусміхався ще променистіше. Клацнувши замком, він відкрив свій саквояж з ентернаметалу й добув звідти витончену машинку, зроблену з прозорого органічного каменю і полірованого дюраметалу. В середині її, в переплетінні платинових дротинок, лежала невеличка дюралюмінієва скринька з двостулковою накривкою з черепашок молюсків.
— Ось, джентльмени, мій Диво-Млинок. Ліквідує будь-які матеріали, не виділяючи при цьому ніяких твердих, рідких і газоподібних відходів.
— І абсолезо теж? — спробував пожартувати Куп.
Невдалий жарт: хто не знав, що з усього, створеного могутньою технікою, ніщо так погано не піддається ліквідації, як ці невеликі, але небезпечно блискучі леза? Зроблені з ентернаметалу із спеціальними домішками, вони ніколи не тупились, але в зв’язку з нещодавнім підвищенням квоти на продукцію компанії “Абслезо” нікому не дозволялося голитись одним і тим самим лезом більше одного разу. Порушення цього правила могло виявитися згубним для економічного циклу.
— У вас не знайдеться одного? — запитав містер Гріпфайлер,
Одне знайшлося в керамічній умивальній кімнаті поряд з кімнатою засідань. Розсунувши товстим пальцем черепашкові щелепи свого приладу, містер Гріпфайлер натиснув на кнопку. На якусь мить дротинки розжарилися до червоного, потім знову стали матово-білими.
Містер Гріпфайлер розвів стулки в боки. Абсолеза всередині не було! У присутніх створилось враження, що на очах у них зробили фокус, який вимагав незвичайної спритності рук. Вони стали давати містерові Гріпфайлеру носовички, складані ножі, наручні годинники— словом, різні дрібнички, які в найближчому майбутньому вони муситимуть спустити в сміттєпровід і замінити новими. І щоразу, навіть тоді, коли невеличка скринька виповнювалася вщерть, містер Гріпфайлер зліквідовував усе, що в ній було, зліквідовував так, що від змісту не лишалось і сліду.
Мовчання порушив Маскіссон:
— Особисто мене це переконало, проте хотілося б почути думку решти.
Відповіддю йому були енергійні кивки і вигуки:
— Беремо! Швидше підписуйте з ним контракт!
Вони прийняли умови містера Гріпфайлера. Він не підвів їх, і невдовзі на землі вже працювали з повним завантаженням п’ятсот Диво-Млинків, слухняно ковтаючи все, що люди вважали сміттям і покидьками.
Але нікому не спало на думку спитати у містера Гріпфайлера, куди все це дівається. Головне — проблема була розв’язана. Решта вже нікого не цікавила.
Блурро IV сидів на лаві з магнію, знічев’я розгладжуючи складки своєї фіброїдної тоги. У світі 80 704 року, в якому жив Блурро, проблем більше не було. І чималу роль тут зіграв Диво-Млинок, який виник, за переказом, з нільського мулу десь близко 2080 року. Історія питання нікого не цікавила — знали тільки, що ці благословенні машини із щелепами з черепашок беруть на себе турботу про весь мотлох, який виробляє або може виробити людина. Все йшло в божественний Диво-Млинок і зникало в ньому. В світі Блурро панували чистота і лад.
Але цього червневого дня 80 704 року Блурро раптом здалося, нібито повітря у нього перед очима збирається розродитися. Воно, це повітря, явно збиралося народити щось.
Плоп! — пролунало зітхання полегкості, і до ніг Блурро впав невеликий блискучий предмет. Він підняв його і зразу ж порізався. Слідом за першим предметом градом посипались інші: дві невеликі машинки, всередині яких щось цокало, жмути зібганого паперу, складаний ніж…
За якийсь місяць сад, що являв собою світ 80 704 року, перетворився на звалище різного непривабливого мотлоху, до того ж небезпечного, тому що тепер у цьому світі не було місця, де не йшов би безперервний дощ Із загрозливо гострих абсолез.
Розв’язати проблему спромігся лише наймудріший з мислителів, Клароль III.
Спонукуваний блискучою і безвідповідальною думкою, точнісінько такою, як думка Гріпфайлера, Клароль переорієнтував Диво-Млинок, і тепер він переміщав мотлох не лише в часі, а й у просторі.
Ніхто не питав Клароля, куди все дівається. Проблема була розв’язана, а решта вже нікого не цікавила.
За тридцять мільйонів світлових років від Землі, на глухій планеті Омікрон, остання пара з великого племені лускатих довгофіпів, які ще лишилися в живих, волочила свої вісімдесят геть ослаблих ніг по всипаній кістками гранітно-базальтовій рівнині. На них чекала смерть, оскільки вони доїли останні брили металоносної руди, які їм пощастило знайти серед каміння.
Лише ріденький димок виривався з чорної пащеки величезного самця. Та раптом в повітрі, перед напівзаплющеними очима самки, яка втрачала останні сили, щось блиснуло. Знову щось блиснуло, і цього разу вона спіймала блискітку своїм верхнім мацаком. Блискітка була крихітною, але хрупнула на зубах достоту як метал. За нею посипалися нові. Напівживий самець відчув, що подруга штовхає його в бік. Одним із своїх п’яти очей він поглянув угору і побачив: з неба падає манна.
Коли чотири жовтих місяця знову зійшли над Омікроном, двоє довгофіпів блаженно порпалися в купі консервних бляшанок з неіржавіючого дюраметалу та інших металічних предметів, які невпинним потоком падали із стратосфери. З топок під травними казанами довгофіпів долинало веселе гудіння й потріскування, і коли самець підводив свою величезну верхню щелепу, довгий язик білого полум’я разплавляв емаль на старих автомобілях, що громадилися перед ним.
А біля батьків незграбно пустувало двоє дитинчат, котрі з апетитом наминали абсолеза, що падали на рівнину як пелюстки металевої квітки.
І жоден з чотирьох не зупинився і не спитав себе! “Звідки взявся рятівний корм?”
Їм було байдуже — вони їли, і цього з них було досить.
ЗМІСТ
ПОДОРОЖІ
Михайленко Анатолій. Камчатка на дотик. Подорожні нотатки
Івченко Володимир. Зірка над якорем. Оповідання
ПРИГОДИ
Шпаковатий Микола. Я-борт 13–86… Повість
Федотюк Петро. Невидимий зв’язок. Оповідання
ФАНТАСТИКА
Дмитрук Андрій. Священна відеохроніка. Оповідання. Переклад З. Клещенко
Панасенко Леонід. З Макондо є зв’язок? Оповідання
Шаталов Борис. Четверта цивілізація. Повість. Переклад З. Можарівської
Костюк Олександр. І тихе сяєво зірок… Оповідання
Петровський Леонід. Людина черги. Оповідання
Глазовий Андрій. Просто зайві. Оповідання
Езертон Дж. Несподіванка. Оповідання. Переклад Н. Тихоновської
