— Мені здається, що, зайнявшись з’ясуванням причин мегадемій в масштабі Всесвіту, ми втрутились у зону чужих інтересів. Однак, думаю, ні сьогодні, ні завтра ми ще не дістанемо на це відповіді. Та певен, що у нас іще буде час розібратися в цьому. Але Терз… — Рокар стиснув кулаки. — Хто б не був наш противник, вони ж розуміють, що зникнення члена екіпажу в польоті — надзвичайна подія.
Нараз голосно загув зумер відеоінформатора, і Рокар натиснув потрібну клавішу.
— Вас викликає Земля. На зв’язку по спеціальному каналу через Місяць абонент, який не назвав себе.
Розділ восьмий
— Я знайшов її. Вона тут. Матеріали з нами. Вже закодовані. Спочатку прийміть роботу. Вона наполягає.
Двоє, чоловік і жінка, сиділи на краю обмілини, підставивши обличчя яскравим променям літнього сонця. Поряд із ними стояв, встромившись носом у берег, човен. У тіні від борту на рушнику була розкладена нехитра їжа і стояв чорний апарат.
Ніо встромив у паз апарата схожий на олівець стержень і пересунув важіль.
— Не хвилюйся, Ево. Вони приймуть усе протягом хвилини. Розшифрують інформацію — це займе небагато часу. Почекаємо.
Ніо посолив хліб, відкусив зеленої цибулі й почав жувати.
— Хочеш картоплі? — він відкрив кришку каструлі, понюхав. — О боже, який запах!
— Можна позаздрити твоєму спокою. — Ева безвідривно дивилась на воду. — Такий апетит…
— А чом би й ні? Гарна погода, чудовий краєвид і вродлива жінка поряд. Чого ще треба для доброго настрою?
Ніо говорив веселим голосом, проте обличчя його залишалось серйозним. Апарат пискнув.
— Вони викликають нас. — Ніо витягнув із коробочки дві невеликі чорні пластинки.
Одну приклав до скроні Еви, другу — собі.
— Ево, — почули вони далекий голос Рокара. — Ево, — повторив він голосніше, щоб автоматична система настроювання відрегулювала звучання.
— Так, я вас чую.
— Вітаю тебе, дівчинко. Ми прийняли вашу таку важливу інформацію. Вже почали її опрацьовування. Проте, хоч і не маємо ще остаточних висновків комп’ютера, можу сказати, що попередні результати підтверджують наші припущення. Ти розумієш, що я маю на увазі?
— Розумію, — тихо мовила Ева. — Для тривоги стало більше підстав, аніж було раніше.
— Звичайно. І наша розмова — теж ризик. Тож говори стисло, тільки про головне.
— Справа в тому, що мегадемії на Землі протікають у помітно послабленому вигляді. Якщо порівняти з тим, як вони протікають у нас, на Кіфі, або на Ерасі.
— Ти не здогадуєшся чому?
— У мене таке враження, що хтось намагається обмежити масштаби захворювань шляхом введення в біосферу планети спеціальних речовин. І хоч ми зафіксували тільки дві такі порції, робилося це і раніше. Так, багато циклів до нас була здійснена велика ін’єкція речовини, яку на Землі пам’ятають як Тунгуське диво. Вибуховим розпорошенням за короткий час удалося провести глобальну стерилізацію атмосфери від певних вірусів. Це відвернуло спалах мегадемії.
— Що розпорошується?
— Речовини, які пригнічують реплікаційну функцію вірусів.
— Точніше.
— Комплекси сполучення металів з низьким ступенем окислення.
— Зрозуміло. Дякую за роботу. Готуйся до повернення.
— Ні, — твердо відповіла Ева. — Я залишаюсь. Ми з Ніо лишаємось на Землі. Ми так вирішили. Робота має тривати. Я тут потрібна.
В ефірі деякий час панувала тиша: Рокар розмірковував, приймав рішення.
— Гаразд, — почувся нарешті його голос. — Хай буде так. Дякую від імені співввітчизників. Але пам’ятайте, ми повернемось за вами.
— Так, через сім повних циклів…
— Ні, ми повернемось раніше. До зустрічі… До зустрічі, друзі.
Вже чути було сигнали закінчення зв’язку, якісь перешкоди, періодичне клацання дублюючих пристроїв, коли до Еви знову пробився приглушений відстанню голос Рокара:
— Як називається найбільш поширене на Землі захворювання, спричинене зміненими вірусами?
— Із старих… грип.
— Аз нових?
— СНІД.
Розділ дев’ятий
— Ну от, усе гаразд. Вони живі й здорові, — Полегшено зітхнув Рокар.
— Поки що, — втомлено відповів Уро. — Будемо сподіватись на краще.
— Так. Тепер можна було б і відлітати звідси. Та мені хотілося б ще трохи побути біля Землі. Підстрахувати початок роботи нової групи. Ваша думка?
— Гаразд. Я згоден, — мовив Уро. — Ще кілька середніх циклів не вплинуть на загальну ситуацію.
“Тривога! — долинуло з відеоінформатора. — Розгерметизація в шостому блоці!”
Рокар розвернувся всім корпусом до екрана й викликав чергового оператора.
— Що там у вас у шостому?
— Спрацювала автоматика — невеликий спад тиску.
— Причина?
— Схоже на часткову втрату атмосфери, як це буває під час шлюзування. Тиск уже відновлено. Прилади не фіксують витоку атмосфери, — впевнено відповів оператор.
— У вас хтось працює зовні? — відключившись від оператора, звернувся Рокар до Уро.
— Здається, ремонтники хотіли оглянути камери саме в шостому блоці. У них виникла підозра, що штекер малого випромінювача спонтанно вийшов з каналу.
— Чи не забагато подій, що відбуваються спонтанно? І саме в шостому блоці? Треба з’ясувати, хто зараз у відкритому космосі.
Він уже простягнув руку до пульта, як несподівано на екрані з’явилося занепокоєне обличчя оператора служби безпеки. Рокар очікувально дивився на нього. Було видно, що той нервується.
— Що там у вас? — нетерпляче спитав Рокар.
— Він тут, — оператор скосив очі кудись убік.
— Хто? — спитав Рокар.
Оператор зник, а на його місці з’явилося змарніле лице Терза.
— Мені терміново треба зустрітися з вами. — Голос Терза тремтів.
— Гаразд. Зараз вас проведуть. Екран дисплея згас. Запала мовчанка.
— Отже, Терз увесь час перебував на кораблі? — Рокар обхопив голову руками. — Як це розуміти? Адже ми пов’язували його зникнення з ворожою силою. З небезпекою.
— Якщо це справді Терз, то нам ніщо не загрожує. Нарешті все з’ясується.
Увійшов Терз, ледь переставляючи ноги. Він дуже вмінився — сама тінь колишнього Терза. Костюм, звичайний сірий мундир офіцера медичної служби, був пожмаканий. Це так вразило Уро, що він не втримався:
— Ви що, спали в костюмі?
— Я не знімав його весь час, поки мене не було на кораблі.
— Он як! Отже, вас таки не було на кораблі? — Уро багатозначно поглянув на Рокара.
— Авжеж. Хіба ви не помітили цього?
— Помітили, звісно, хоча й не виключали, що ви і могли бути десь на кораблі, — мовив Рокар. — А тепер і розказуйте, що з вами сталося. Від самого початку.
— Я повертався до себе в каюту. Саме проходив повз шлюз біля шостого блоку, коли мене гукнули й спитали, схоже, по мнемозв’язку: “Чи можете ви засвідчити, що люди вашої планети часто хворіють?” В думках у мене майнуло: “Так”. Тієї ж миті стрімкий вихор протягнув мене крізь шлюз… — Терз втомлено потер чоло рукою. — Дивно, я не можу пригадати, де я був. Останнє, що зафіксувалося в пам’яті, — це зелена інформаційна картка для запису медичних спостережень… на підлозі біля шлюзової брами. Певно, у такий саме спосіб доставили мене й назад…
Кожне слово Терз вимовляв усе повільніше і раптом почав усім тілом хилитися набік.
Тієї ж миті Рокар, від якого годі було сподіватися такої спритності, перемахнув через свій столик, підскочив до Терза і ввів у сонну артерію голку активатора, який був у нього напоготові.
— Швидше! — гукнув він. — Говоріть швидше, для чого ви їм знадобилися?
— Я… — У Терза стали закочуватись очі, обличчя зблідло.
Він ледь ворушив губами.
— Швидше! — Рокар поплескав хлопця по щоці.
— Т-там… судили… групу злочинців. — Терз ледь звів повіки. — Вони використовували… біосферу наших планет… як флору для виробництва вірусів-мутантів… Потім їх продавали… Ці віруси для них… як наркотики… А щоб не звикати… до них… потрібні були все нові штами…