Австралію відкрив голландський мореплавець В. Янц в 1606 році, а через тридцять шість років материк відвідав його земляк А.-Я. Тасман. Останньому поталанило більше: на його честь названо великий острів Тасманія, море, що відділяє Австралію від найпівденнішої країни світу Нової Зеландії, затоку, льодовик тощо.
З метою вивчення континенту Англія організувала кілька експедицій, зокрема У. Демплера в 1688 році та Дж. Кука в 1770 році, внаслідок чого Австралія стала англійською колонією. Першими поселенцями великого острова були… кримінальні злочинці, яких засилали з Англії на каторжні роботи. Згодом до них прилучилися й вислані з Англії революціонери та селяни, в яких відібрали землю. Ще згодом туди подалися шукачі золота. Останнім помітним переселенням був приїзд вигнанців з Європи, які після другої світової війни з різних причин не хотіли повертатися на рідну землю. Серед них були й українці.
Австралія пройшла типовий шлях від колонії до повної незалежності від Англії у своєму внутрішньо та зовнішньополітичному житті. Але, як і Канада, деякі інші колишні англійські колонії, Австралія залишилась у складі Співдружності, очолюваної Великобританією. Як і в Канаді, главою держави вважається англійська королева, яку представляє призначений нею, за рекомендаціею австралійського уряду, генерал-губернатор. Ще чим вирізняється Австралія, то це розвитком вівчарства, зокрема, виробництвом знаменитої тонкорунної вовни. Вівчарство почало культивуватися завдяки сприятливим кліматичним умовам ще на початку минулого століття і невдовзі завоювало найперші рубежі в світі, міцно утримуючи їх і дотепер. Та несподівано вівчарство стало найгострішою проблемою для австралійських фермерів; протягом останніх двох років вівчарі почали катастрофічно розорятись, а виробництво вовни знижуватись. Фермери вже банкрутують десятками тисяч. Дійшло до того, що вівцю, за яку раніше давали 35 доларів, стали продавати всього… за п’ять центів. Склади виповнені руном, якого ніхто не купує.
У чому ж справа? Ще донедавна казали: “Австралія забезпечила свій добробут, гарцюючи на спині вівці”, і то справді було так: збільшувались отари овець, підвищувались ціни на руно, багатіли фермери, багатіла держава. І раптом… А винуватцями виявилися Радянський Союз та Китай. Через брак валюти обидві країни, основні покупці австралійської вовни, відмовились від неї. Щоб вівці марно не “з’їли” всіх заощаджень, десятки фермерів ладні віддати отари задарма. От і Радянському Союзу Австралії запропонувала безкоштовно двадцять мільйонів овець. Що ж, це справді гідна дяка фермерів за те, що ми привели їх до банкрутства.
Та попри ці труднощі, вівчарство залишається провідною галуззю сільського господарства. Півднем країни можна їхати годинами, і пообіч безперервно тягтимуться рівнини з більшими та меншими загорожами, з великими і величезними отарами овець, які вільно блукають пасовиськами. Ніде не видно чабанів, та їх і немає. В належний час овець стригтимуть, в належний час відправлять на м’ясо. Про годівлю особливо не дбають — земля, угноєна вівцями ж, їх і годує. Про використання мінеральних добрив, які забруднюють землю і все, що на ній росте, годі й думати.
Так само вільно випасаються і корови, інша худоба. Земля не міряна, родюча, землевласники багаті — є де розгорнутися.
Коли б мене запитали, що найбільше вразило в Австралії, як, гадаєте, я б відповів? Природа?
Звичайно, екзотика цієї країни не залишає байдужим нікого. У нас літо, а там — зима. І сонце там сходить не з того боку, що в нас. І холодні вітри дмуть не з півночі, як у нас, а з півдня, бо на північ від Австралії — гарячий екватор, а на південь — холодна, наскрізь промерзла Антарктида! В будь-яку пору року в садах щось цвіте. Українських переселенців так зачарувала австралійська природа, що багато хто з них заходились вирощувати на своїх ділянках різні екзоти. Мій добрий знайомий з Аделаїди, поет і видавець Пилип Вакуленко, вмістив на крихітній діляночці стільки різних кущів та дерев, що просто дивуєшся, як йому те вдалося: і всі мають назви, яких я ніколи не чув. Садівництво, квітникарство — Вакуленкове захоплення, насолода для душі. Я був у його саду в червні — на початку зими, але й тоді цвіло кілька кущів. “А побачили б навесні”, — з гордістю говорив Пилип Прокопович. Залюблений у природу Австралії, він прагне пам’ять про оригінальну квітку, її колір затримати якомога довше, показати іншим. Тому й захопився фотографуванням. Має кілька альбомів із знімками екзотичних квіток зі свого саду.