Аборигени, як з’ясував Хедвел, щоразу виявлялися навдивовижу обмежені та невимовно потворні. Одначе він писав захоплюючі романи й сподівався, що колись і сам зазнає одного з них.
“Може, тут мені щось трапиться”, — промовив сам до себе Хедвел, коли шхуна почала різко гальмувати.
Рано-вранці Катага разом із своєю дочкою Меле перейшли сплетеним із ліан містком до Лахмітної гори, щоб назбирати фрегового цвіту. Ніде по всій Ігаті фрег не квітнув так рясно, як тут. А втім, так і мало бути, бо гора та була святинею усміхненого бога Тангукарі.
Пізніше до них приєднався Брог, похмурий підліток, з яким ніхто, крім хіба що нього самого, не рахувався.
Меле не полишало відчуття, наче ось-ось має трапитися щось дуже важливе. Ця висока тендітна дівчина працювала, немов у трансі, рухи її були повільні, довге чорне волосся куйовдив вітер. Вона поглянула на селище— зграйку малесеньких хаток за річкою, потім зачудовано озирнулася на Вершину, де відбувалися всі ігатійські весілля, і далі на ніжно-сіру блакить моря.
Меле була найвродливішою дівчиною в Ігаті, то відзначав навіть старий священик. Їй праглося відігравати в житті драматичну роль, але минали дні без змін, і ось знову вона збирає фреговий цвіт під двома палаючими сонцями. Це здавалось їй несправедливим.
Батько працював енергійно, муркотячи щось собі під ніс. Він знав, що цвіт скоро зашумує в селищанських чанах. Священик Лаг пробурмоче над молодим пивом потрібні слова, а тоді буде вилито жертовну чашу перед зображенням Тангукарі. По тих формальностях усе село, включаючи й собак, добряче нап’ється.
Від таких думок він почав працювати ще швидше. До того ж Катага розробив тонкий, хоча й небезпечний план, як піднести свою репутацію. Це також спонукало до приємних роздумів.
Брог випростався, витер долонею обличчя, задер голову, вдивляючись, чи не збирається на дощ.
— Погляньте лишень! — раптом скрикнув він…
Катага та Меле попідводили голови.
— Он там! — вигикнув Брог. — Там, угорі!
Високо в небі повільно спускалася срібна цятка, огорнена червоним і зеленим полум’ям. Вона збільшувалась на їхніх очах, перетворюючись на блискучу сферу.
— Справджується пророцтво! — побожно прошепотів Катага. — Після стількох століть чекання!
— Треба сповістити село! — вигукнула Меле,
— Заждіть, — урвав її Брог. Обличчя його розпашіло, він зніяковіло колупав землю ногою. — Я перший її побачив, так?
— Авжеж, — погодилася Меле.
— І саме тому, що я її перший помітив, а отже зробив велику послугу всьому селу, чи не здається вам, що слід було б…
Брог хотів того, чого прагне кожен ігатієць, задля чого працює й молиться і для досягнення чого розумні, такі як Катага, люди вигадують хитромудрі плани. Меле з батьком умить зрозуміли, куди хилить хлопець.
— Ти як вважаєш? — поцікавився Катага в Меле.
— Гадаю, на щось він таки заслуговує.
Брог задоволено потер руки:
— А може, ти, Меле? Може, сама все зробиш?
— Вирішувати має священик, — зауважила дівчина.
— Ну, будь ласка, — заскиглив Брог. — А якщо Лаг вважатиме, що я не готовий? Будь ласка, Катаго! Зроби це ти!
Той поглянув на незворушне доччине обличчя й зітхнув:
— Даруй, Брогу. Якби ми були вдвох… Але Меле надто набожна. Нехай вирішує священик.
Брог, цілковито знічений, кивнув.
Тим часом у них над головою блискуча сфера опускалася на рівнину неподалік села. Троє ігатійців побрали свої мішки з фреговим цвітом і зібралися додому.
Вони досягли містка з ліан, перекинутого над бурхливим потоком. Першим Катага послав Брога, тоді Меле. Потім пішов сам, на ходу видобуваючи захованого під пов’язкою на стегнах невеличкого ножа.
Як він і передбачав, Меле з Брогом не озиралися. Були надто заклопотані собою, намагаючись зберегти рівновагу на хисткому містку, що гойдався під їхньою вагою. Досягши середини, Катага просунув пальці під найтовщу ліану, на якій тримався місток. І зразу намацав давно помічене місце, де вона вже почала перетиратися. Став похапцем чикрижити її ножем і відчув, як піддаються лезу волокна. Ще кілька надрізів — . і під вагою людини ліана розірветься.
Однак поки що цього досить. Дуже задоволений собою, Катага сховав ножа під пов’язку й заквапився слідом за Брогом і Меле.
Звістка про прибульця розбурхала все село. Чоловіки та жінки ні про що інше й розмовляти не могли. Перед Храмом Знаряддя розпочався імпровізований танок, який припинився, щойно з храму Тангукарі вийшов накульгуючи старий священик Лаг.