Та, все одно, які б підбадьорюючі слова не були сказані, та як діти не намагались не приймати все близько до серця, нічого у них не виходило. Зі страшною силою тягло додому. Не допомагали ані веселі думки, що їх починали думати, ані гучна музика, що її був увімкнув Рома, ані мрії, що відразу по поверненні вони мають зробити.
— Тоді давайте поспимо. Може, так час пройде швидше, — і вони утрьох вмостились на широкому Романовому ліжку, тісненько зсунулись та поринули у тривожний уривчастий сон.
Розділ 9
Прокинувшись, діти побачили, що літальний апарат вже прибув на Дріоду.
— Гляньте, а природа майже як у нас на Землі. Бачу квіти, дерева, траву, вдалині — річку. Денного світила поки що не бачу, воно, мабуть, за хмарами, — заглянувши в ілюмінатор, закричав Рома. — А де ж Зіб із Забі?
Та тут у двері тихенько постукали і з’явились обоє, широко, наскільки це, звичайно, було можливо, усміхнені та задоволені. І хлопець раптом зрозумів, що і їм знайомий такий стан душі, як ностальгія, бо дріодці зараз були зовсім інші, ніж на Сеопфії. Вони немовби прокинулись від глибокого сну і жвавіше зарухались.
— Зореліт прибув на Дріоду. Ласкаво просимо відвідати нашу чудову планету. Але хочемо вас застерегти. Тяжіння тут трохи менше, ніж на Землі і навіть Сеопфії, бо планета менша за розмірами. Та ми виділимо вам спеціальні капці, дякуючи яким ви абсолютно безперешкодно зможете по ній пересуватись, завдяки спеціальним магнітикам. Дихати тут легко, бо у нашій атмосфері багато кисню. Ми ще й періодично збагачуємо наше повітря озоном. І ще одне. Нас тут поки що дуже мало і ми не в змозі розвідати всю планету, бо лише недавно її заселили, перебравшись сюди з іншої, перенаселеної. Тому на Дріоді залишилось надзвичайно багато таємничих зон та місць і не зовсім зрозумілих нам явищ, а також загадкових закутків тутешньої природи, навіть озер, морів та річок. У навколишніх лісах багато звірів, є навіть мамонти та дракони, які у вас, дякуючи потопу, вже давно вимерли. Просто Дріода ще дуже молода планета і не пройшла всі етапи еволюції. Та й не відомо чи пройде, бо, на нашу думку, вони їй зовсім непотрібні. Тутешніх звірів не треба боятись, вони не нападають, бо не нападають на них. Вони зовсім не бояться нас і вас сприйматимуть також добре. З ними варто навіть потоваришувати і вони допоможуть у будь-якій ситуації. Наші звірі добре розуміють будь-яку мову, на якій з ними розмовляють, а також мову жестів.
— То ми опинились у дольодовиковому, за земними мірками, періоді? — захоплено вигукнув Рома, а у Тасі широко відкрились блакитні очі.
— Виходить що так.
— Які ми раді, що сюди потрапили, — сказав Роман, а потім міцно обійняв дріодця та розцілував в обидві щоки. Той густо почервонів і, провівши рукою по щоках, куди його поцілував хлопець, весело розсміявся. Потім жартівливо погрозив підлітку пальцем. Та було добре помітно, що Зіб залишився задоволений від надмірної уваги землянина.
Вони пройшли у склад, де всім трьом, включаючи Пірата, видали спеціальні капці з магнітиками.
— Ось вам ще спеціальні кепки і прошу все це відразу ж одягти, — і Зіб видав їм головні убори, схожі на земні бейсболки, — на Дріоді багато спекотніше, ніж ви звикли. Навіть спекотніше, аніж у вашій Африці, а село вашого дідуся та бабусі і навіть ваша рідна Одеса розташовані на зовсім іншому континенті.
«Звідки він знає, що ми з Одеси? Ми ж не говорили. Точно читає думки», — подумав Роман, який ніяк не міг звикнути до того, що дріодці все про них знають, навіть найпотаємніше.
Вони взулись у капці та натягли на голови кепки, потім пішли на вихід з зорельоту. Шлюзи відкрились, і, вийшовши назовні, діти побачили перед собою будівлі, схожі на величезні ангари потужного космодрому та численні стартові майданчики, на одному з яких вони і знаходились.
Їх зустріла усміхнена істота, трохи більше схожа на жінку, ніж Заб. У неї було довге кучеряве волосся, перевите червоною стрічкою. На ногах вона мала щось дуже схоже на земні босоніжки. Шкіра була ще темнішою, ніж у Зіба та Заб.
— Зіта, — простягла вона руку спочатку Роману, потім Тасі. Пірата ж полоскотала за вухом, той у відповідь високо підстрибнув та лизнув її у ніс. Зіта голосно розсміялась. Сміх у неї був настільки щирий та заразливий, що всі відразу ж покотились від реготу, показуючи одне на одного пальцями та щипаючи за щоки.