Раптом почувся глухий тупіт багатьох ніг і повз їхнє тимчасове пристанище почали пробігати цілі стада звірів. По деревах плигали зграї мавп, у траві шурхотіли та звивались змії, тритони, ящірки. Очі у всіх були розширені від жаху.
— Ой, глянь, що це? — раптом закричала Тася. Роман подивився туди і помітив якогось дивного птаха, схожого на тих, що їх малювали в «Історії стародавнього світу».
— Птеродактиль! Ні. Ті менші. Що ж це таке?
— А чому ти так дивуєшся? Зіта ж говорила, що тут водяться навіть дракони та мамонти. Маємо грандіозний шанс з ними познайомитись.
— Це, здається, була не Зіта, — не згодився з Тасею Роман.
— Яка різниця, хтось із них.
А тим часом звірів, плазунів, земноводних і птахів ставало дедалі більше. Скоро ціле море голів — рогатих, вухатих, вусатих — заполонило все ген до обрію.
— Рятуймо віслючка. Вони його затопчуть, — закричала добросердна Тася. Роман вистрибнув та відтяг фургон по другу сторону стовбура, а потім туди ж завів Террі, якого він перед тим випряг. Вони з сестрою заволокли його до середини і Роман швидко запнув отвір. А через хвилю величезна хвиля накрила фургон.
Розділ 12
«Я ще жива? — подумала Тася, прийшовши до тями. — А де ж усі? Ми ніби пливемо, чи мені так здається?» Дівчинка важко підвела голову і з радістю побачила поряд з собою брата, собачку та віслючка, що лежав біля стінки, витягнувши мордочку та підібгавши під себе тендітні ніжки.
Дівчинка повільно звелась на коліна, потім на ноги та, тримаючись за стінку, підійшла до закритої завіси і злегка її відсунула. Просто перед нею чорніла вода. Фургон повільно плив за течією. На щастя, він виявився водонепроникним, тому їх не залило і, здається, нічого не пошкодило, принаймні, Тася дуже на це надіялась.
Берегів не було видно ніде, їхній імпровізований човен оточувала лише вода, що неквапливими хвилями перекочувалась знадвору, підганяючи свою неждану ношу. Був день, а, може, ранок. Хтозна, скільки часу Тася пролежала без свідомості. Дівчинка підійшла до брата, на руці якого виднівся водонепроникний годинник.
— Дев’ята ранку чи вечора. Через годину стане більш зрозуміло. Ромо! Ромо! Агов! Чуєш мене? — вона поторсала за плече хлопця, який злякано підвів голову, відразу ж добре струсонувши нею. — Ми вже не їдемо, а пливемо. Як тобі така пригода?
Роман протер очі. Потім навкарачки поліз до виходу і теж злегка відхилив запону.
— Вчасно ж ми затягли всередину Террі. Слухай, а фургон виявився дуже надійним. Вони немов знали, що ми потрапимо у подібну ситуацію. А може, й справді знали? Та зараз це не важливо. Важливо те, що ми маємо робити далі і як діяти?
— А нічого. Що ж тут поробиш! Треба поїсти, потім будемо чекати, поки нас не приб’є до якогось берега. Не знаю, як ти, а я дуже хочу їсти.
— Ми, звичайно, поїмо, — сумно відповіла Тася, — а чим нагодуємо нашого Террі? У фургоні нема ані сіна, ані зеленої трави, навіть моху, який так йому подобається.
— Бідна тваринка! Хоч би швидше нас кудись принесло. Давай поки що не будемо його будити, хай краще поспить ще трохи, — і дівчинка жалісливо подивилась на віслючка, який спокійно дихав уві сні, широко роздуваючи рожеві ніздрі.
— Нумо, діставай харчі.
Тася тихо відчинила холодильник і дістала хліб та банку овочевого паштету. Вона розуміла, що продукти потрібно економити. Якщо їх навіть скоро приб’є до берега, вони абсолютно не знають, як з дріодських рослин приготувати їжу і чи є серед них отруйні. Тут ще й чіпати нічого не можна — ні риби, ні птахів.
Рома відкрив бляшанку, вони поїли самі та нагодували Пірата, що злякано вертів головою.
— Виглянь-но знову. Може де побачиш берег? — з надією дивлячись на брата, попрохала Тася.
Хлопець визирнув надвір. Біля їхнього фургону пливло викорчуване дерево з товстим покрученим корінням. «Хоч би не зачепило», — подумав хлопець. Коли дерево благополучно минуло Романа, він помітив, що на його гілках сидить багато мавп. Раптом серед них підліток впізнав Вікі та його маму і радісно помахав їм рукою. Слідом за деревом рухалась ціла сім’я великих черепах. Хлопець і їм помахав рукою. Найбільша черепаха, велично повернувши голову, кивнула у відповідь.
Рома повернувся до Тасі та Пірата, що сиділи, притиснувшись одне до одного:
— Знаєш, а вони таки добре мене розуміють. Усі!
— Хто вони? — з цікавістю запитала дівчинка.
— Ну мавпи, черепахи. Всі дріодські звірі мене розуміють.