— Як же ти, Румцайсику? — запитала вона перелякано.
А Румцайс на те:
— Та як? Кому пироги й млинці, а кому гулі й синці. Думав змій нас побороти, та не вийшло.
7. Як Румцайс купував новий пістоль
Румцайс мав чимало клопоту зі своїм пістолем. Шість зябликів, яких він вивів був у стволі пістоля, весь час поверталися туди, ніби у власне гніздо. От і довелося йому піти до Їчина по новий пістоль.
Зброяр Галірж вийшов із своєї майстерні у крамницю і спитав:
— Чого бажаєте? Пороху чи куль?
— Та ні, — мовив Румцайс. — Мені потрібен новий пістоль.
Галірж почав ретельно перебирати пістолі, ніби йому треба було вибрати для Румцайса хто й зна що. Зрештою подав один через прилавок.
— Візьми оцей. Він із Голландії, сам стріляє!
— А скільки коштує? — запитав Румцайс.
— Скільки ж може коштувати у Галіржа пістоль? Один мідний галірж, — сказав зброяр.
Пороху і жолудів у Румцайса були повні кишені, тому новий пістоль він одразу ж і зарядив.
Від зброяра подався Румцайс на базар. Був якраз ярмарок, а на ньому був тир; дідок, що служив у тирі, вигукував:
— Кавалери, вбивці і розбійники, спробуйте свої пістолі у мене в тирі!
Румцайс підійшов, націлився голландським пістолем і натис на курок. Та пострілу не пролунало.
— Кепську залізяку ти собі купив,— усміхнувся дідок із тиру.
— Мабуть, я погано зарядив,— відповів Румцайс і попрямував до брами під баштою, щоб у холодочку перезарядити свою зброю.
Та коли він ішов, пістоль раптом сам по собі вистрілив. Мабуть, соромно йому стало, що так підвів хазяїна. Жолудь із свистом пролетів через майдан, і не встиг Румцайс полічити до трьох, як із крамнички біля брами вибіг годинникар Семерад. Він тримав у руці годинника з зозулею і кричав на весь базар:
— Ой, Румцайсе, що ж ти наробив? Ти ж мені встрелив зозулю!
Зозуля і справді була тяжко поранена у крило.
— Вона ж тепер помре! — побивався Семерад.
— Не помре,— сказав Румцайс.— Що я зіпсував, те я й полагоджу.
Узяв він годинника з підстреленою зозулею і відніс до Манки в печеру. Манка зозульку пожаліла, та як їй допомогти — того не знала.
— Що з нею робити, бідолахою?
— Буде лікуватися, — мовив Румцайс. — Ніде зозулям краще не буває, як у буковому лісі. От і житиме ця бідолашна пташка у нас в Ржагольці, аж поки видужає.
Повісили вони годинник з зозулею в лісі на гілку і потім щодня ходили на нього дивитися. Лісове повітря зробило чудо. Вже за тиждень спробувала зозуля закувати, а за чотирнадцять днів кувала, як по нотах.
— Залишімо її тут ще на тиждень, хай здоров'я набереться,— вирішив Румцайс.
Незабаром серед птахів у Ржаголецькому лісі рознеслася чутка, яка зозуля живе у Румцайса. Прилетіли повзики, сойки, дубоноси, снігурі, іволги й дятли, посідали навколо на гілках і дивилися на зозулю так, що трохи очі в них не повилазили.
Зозуля терпіла, терпіла, а далі їй та цікавість надокучила. Залізла вона у свою хатку на годиннику і вже не показувалася звідти.
А це було птахам не до вподоби. Снігур вигукнув, що він цього так не залишить, розбив дзьобом дверцята у хатці, і всі втупилися очима в зозулю.
— Чого ви на мене так витріщились? — відчайдушно крикнула зозуля.
— Щоб побачити, яка ти! — зареготали птахи.
— Ну, то й побачите! — гукнула зозуля, вискочила з годинника і почала літати по Ржагольцю. Літала від гнізда до гнізда і в кожному присідала на хвилинку.
— Що ти там робиш? — кричали птахи.
Та зозуля ані мур-мур. Коли ж облетіла всі гнізда, спокійно повернулася у свою хатку на годиннику.
За кілька днів прийшов годинникар Семерад до Румцайса по зозулю. Румцайс провів його до годинника, що висів на буковій гілляці, зозуля вискочила із своєї хатки і тричі закувала. Семерад подивився на свій кишеньковий годинник:
— Правильно. За секунду — третя година.
Подякував він Румцайсові, зняв годинника з гілляки і відніс до Їчина.
Того ж таки дня пополудні прибирала Манка розбійницьку печеру, а Румцайс пішов у ліс — покуняти десь на м'якенькому моху, поки скінчиться те прибирання. Ліг він під дерево, але тільки склепив очі, як прилетіла пташка-повзик і сердито зацвірінькала до нього. Румцайс відігнав її капелюхом і знову закуняв. Та тут до нього почали злітатися сойки, дубоноси, снігурі, іволги, дятли. І всі були сердиті на Румцайса.
— Ото лихо! Що це у нас сьогодні в лісі коїться? — позіхнув Румцайс і сів.