У ту ж мить велетень гукнув згори, ніби з хмар:
— З завтрашнього дня цей ліс — мій! А ти, Румцайсе, забирайся звідси геть!
Румцайс набрав повні груди повітря і закричав:
— Я цей ліс зумів оборонити від самого пана князя і обороню від будь-кого! І від тебе теж!
— Хотів би я бачити, як ти це зробиш, — загримів велетень і зареготав так, наче над краєм прокотився грім. — Але через те, що сьогодні в мене добрий настрій, прийду я після кави ще раз до тебе і будемо змагатися за Ржаголець: хто більше повалить дерев.
І велетень потупав назад до своїх скель, щоб добре виспатися перед змаганням. По дорозі зачепився головою за хмари так, що відразу почало збиратися на грозу.
— Ти диви! Із цим громобоєм так просто не розійдешся, — мовив Румцайс до Манки. — Такий дядько тільки поворухне мізинцем і враз розчахне дерево від вершечка аж до низу.
Манка добре знала, що важкі думки забирають у людини силу. Тому вона всміхнулася до Румцайса любенько і сказала:
— Знаєш, краще скочу я до льоху, принесу горнятко меду, і ти трохи підкріпишся.
І побігла по мед.
У лісі тим часом темнішало й темнішало. Десь над Їчином спалахнуло кілька далеких блискавок і прокотився грім.
Потім гримнуло зовсім близько, і Румцайс побачив, як од льоху мчить Манка із горнятком меду в руках.
— Оце так! Ти тільки поглянь сюди, Румцайсику!
Поставила вона горнятко перед Румцайсом. А мед мовби кипить увесь, щось там ворушиться і перекидається.
— Що воно таке? — здивувався Румцайс.
— Блискавка! — відповіла Манка. — Впала просто у мед.
Румцайс скочив з каменя.
— Гляди, щоб тобі не зашкодила!
— Та де там, — заспокоїла його Манка, — вона ж уся в меду і ледве ногами ворушить.
Тим часом у горнятку щось затріщало. Блискавка вистромила голову з меду і сумно сказала:
— Так погано мені ще зроду не бувало. Ніколи вже я, мабуть, не повернуся назад на моє рідне небо.
В горнятку щось зашелестіло і здалося, ніби блискавка плаче.
— Бідненька! — щиро зітхнула Манка.
Румцайс саме вчасно нагадав їй:
— Ти тільки сама сльози не пусти, а то зовсім її згасиш. Краще потримай горнятко, а я ту блискавку витягну, щоб не стало з неї тут грудки меду.
Манка міцно вхопила горнятко за вушка, Румцайс змастив собі руки борсучим салом і спритно витяг блискавку з меду. Чистенько її витер, вишарував ганчіркою і поставив на землю.
Дівча з блискавки було хоч куди. Не стояло на одному місці, стрибало, кожна жилочка в ньому так і грала. Полізла блискавка рукою у вогняну кишеню, витягла дивну машинку, поглянула на циферблат і каже:
— О, вже б я могла знову вжарити цілу бурю. Тільки як же я вам оддячу? Може, вам треба щось зруйнувати, посікти, розтрощити?
— Цього краще не треба, — відповів Румцайс. — А от чи не могла б ти зробитися кругленькою і маленькою, щоб залізти до мене в кишеню?
— О, це мені за іграшку, — весело мигнула блискавка і скрутилася в кульку. Вся вона яскраво сяяла і тихенько шелестіла.
Румцайс запхав її собі в кишеню.
Тільки встиг він зробити це, як прибіг велетень. Якусь хвильку тупав довкола печери, аж каміння саме викочувалося із землі і лісові струмки виливалися із своїх річищ. Тоді заревів:
— Гей, Румцайсе, вже й обід скоро. Пора мірятися силою! Я починаю!
Велетень вибрав бук — здоровенний, наче замкова башта, ступив до нього ближче і махнув рукою. В ту ж мить бук тріснув і розчахнувся згори до низу надвоє. Довго ще після цього все трусилося навколо в лісі.
Румцайс відхилився від трісок, що розлетілись на всі боки, обійшов розчахнутий бук і знавецьки промовив:
— Добряче зроблено. Таке в наших краях не часто побачиш.
— Тепер ти, — сказав велетень. — Правда, ти менший, тому можеш тільки доробити після мене оце діло.
Та Румцайс похитав головою:
— Я ніколи після інших не доїдаю.
Вибрав він бук у два рази більший. Ступив кілька кроків убік і обережно застромив руку до кишені.
— Наміряєшся ти добре. Тільки ж присідай нижче! — зареготав велетень.
Румцайс витяг руку з кишені і пошпурив у дерево кулю-блискавку.
Спершу все заблискотіло синім, а по краях засвітилися вогники. Потім довго гриміло, наче розсипалася купа ящиків. Це блискавка рубала бук на здорові кругляки. Тоді трохи стихло — це блискавка колола кругляки на тріски. Нарешті застрибали іскри — це блискавка сікла гілочки і складала їх у в'язанки, щоб після неї в лісі було добре прибрано. Потім стриб туди, стриб сюди, вклонилася й зникла. Залишилося після неї сім саженів чисто нарубаних букових дров.