Сом Хольдегрон ліниво позирав на це то одним, то другим оком. Тільки тоді, коли сітку розіслали на греблі, він усміхнувся своєю величезною пащею:
— Ану спіймайте мене в ту сітку!
— Де вже там, його ніщо не візьме! — зітхнув Волшовечек.
Та в цей час Манка заплескала в долоні, і до неї прилетіла зграйка голубів. Голуби вхопили в дзьоби по одній мотузочці, гайнули разом на озеро й опустили сітку прямо на Хольдегрона.
Сом Хольдегрон неспокійно ворухнувся під сіткою і знову промовив:
— Марно ви собі ламали голови й пальці. Спершу знайдіть когось, хто б мене зрушив з місця!
Тільки він це сказав, як водяник Волшовечек торкнувся долонею води — і з усіх кінців озера попливла до нього риба. Припливли неквапливі силаки-коропи, примчали щуки, статечно приплескали лини, а за ними збіглася і всяка риб'яча дрібнота. Риби була сила-силена, і кожна рибина взяла у писок одну мотузочку від сітки. Та хоч як тягли вони сітку в різні боки, не могли зрушити велетенського сома.
Хольдегрона це розвеселило.
— Для цієї збруї треба було спершу знайти погонича! — глухо зареготав він.
— Він тут, цей погонич! — вигукнув Румцайс, вирвав у верболозі замашну лозину і скочив з греблі просто на спину Хольдегронові. — Вйо, мої коні!
Риб'яча запряжка враз напружилась, рвонула і поволі поїхала ровом проти води. Румцайс стояв на спині у сома і правив.
Коли дісталися так до річки Ельби, спинив Румцайс риб'ячу запряжку і сказав до сома:
— Пливи собі, куди хочеш, Хольдегроне, тут уже місця доволі.
Через два тижні припливла від озера до джерельця біля Румцайсової печери поштова рибка. Кашалоти і кити через неї переказували, що Хольдегрон біля міста Гамбурга добрався до моря. Але якщо в лісовому озері виглядав він велетнем, то в морі його зовсім не видно.
21. Як Румцайс покарав зажерливого мельника
За тиждень чи трохи пізніше після повернення з річки Ельби обідав якось Румцайс і замислено бовтав ложкою в мисці. Раптом ударив він себе кулаком по лобі, аж загуло, і промовив до Манки:
— Через клопоти з водяником Волшовечеком я мало не забув про бідолах, які ходять молоти у гірському млині!
Не доївши другої миски семикратної юшки, Румцайс ту ж мить вирушив у дорогу.
Йшов він понад потоком до гірського млина і все думав, як краще підступитися до мельника, що відсипає у помольців із кожного мішка щонайменше половину зерна. Але не міг вигадати нічого розумного.
Сонце пекло, і Румцайсові схотілося пити. Скинув він капелюх, набрав у нього води й відкрив уже рота, щоб напитися, як раптом почув голосок:
— Поглянь добре, що ти п'єш.
Подивився Румцайс у капелюх — аж там плаває малесенька зелена жабка. Виловив він її, жабка перекинулася через голову, і став із неї водяник Волшовечек.
— Куди тільки ступлю, так через тебе й спіткнуся, — сказав Румцайс.
А Волшовечек на те:
— Спасибі тобі, Румцайсе, що не поховав ти мене у своєму розбійницькому животі!
Сказавши це, махнув двома схрещеними пальчиками собі за плече і показав проти води. За хвилинку звідти по хвилях припливла стара катеринка.
— Оце тобі, Румцайсе, моя подяка, — промовив Волшовечек, скочив на глибину та й зник з очей.
Румцайс катеринку виловив, оглянув з усіх боків і покрутив головою:
— Ну й потішив мене Волшовечек! Хіба ж це подарунок для розбійника?
За хвилину Румцайса наздогнала Манка із смаженим курчам на глиняній тарілці.
— Ти ж і юшки як слід не попоїв, — бідкалася вона. —Я за тобою ганяюсь із такою смакотою, а ти граєшся цяцьками!
Та коли Манка краще роздивилась катеринку, подарунок їй сподобався.
— Знаєш що, Румцайсе, я на ній заграю, щоб тобі курча іще більше смакувало.
Румцайс одломив смажене крильце і почав полуднувати, а Манка покрутила ручку катеринки. Всередині щось зарипіло, але музика не заграла.
— Мабуть, треба крутити ручку в інший бік, — сказала Манка і закрутила знов.
У катеринці щось зітхнуло, а потім заграла музика і почали діятися дивні речі: смажене курча перед Румцайсом блідло та й блідло і врешті-решт стало не печене! На ньому наросло пір'я, курча дзьобнуло Румцайса в палець і втекло в гущавину.
— Волшовечек з нами пожартував, — засміявся Румцайс. — Заховай, Манко, цю штуку до нас у печеру, вона нам знадобиться.
Манка понесла катеринку додому, а Румцайс сказав, що піде далі — до гірського млина. Аж тут він побачив, що назустріч іде понад річкою бідний селянин Команек із села Подулшя. На плечі несе порожній мішок і зітхає.