— Ой боже ж мій, уже воно суне!
Відразу за сойкою примчав паровоз з тендером, повним вугілля. Паровоз гуркотів на рейках, колеса крутилися, кривошипи кривошипились, і тяги тягли. З труби бурхала пара і вилітав вогонь. Із будки на паровозі визирав машиніст Гнотик, пильно оглядав колію аж до станції Садської.
З брязкотом і сичанням, розсипаючи іскри, пролетів паровоз повз узлісся.
— Сто чортів! — тільки й промовив Румцайс.
Манка перевела подих аж за хвилину.
А з вогневиком сталася дивна річ. Коли його обвіяло жаром і парою, вселилось у нього якесь шаленство. Він вискочив із ямки, подмухав на всі боки, розжарився аж до червоного, та й ну гасати понад лісом, промовляючи:
— Ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш!
— Заспокойся, — сказав йому трохи згодом Румцайс, — і не розкидай іскор, бо ліс сухий, як порох.
Вогневик не послухав розумного слова і розжарився ще дужче — так, що почало з нього шугати полум'я і зрештою зайнялася трава. Далі спалахнув чагарник, і вогонь побіг у глибину лісу.
Румцайс зірвав капелюх і кинувся збивати ним вогонь, Манка гасила його спідницею. А вогневик бив себе по розпеченій голові і все повторював:
— Ой, що це я наробив!
Вогонь захоплював більше й більше лісу. Коли стало видно, що самим пожежу не погасити, витяг Румцайс пістоль і промовив:
— Треба стріляти, щоб прислали з Їчина поміч.
Вистрелив він, і всі троє стали чекати на допомогу.
Та тільки того дня пожежники в Їчині самі стріляли на честь відкриття залізниці, і на Румцайсів постріл ніхто не звернув уваги.
Полум'я буяло серед дерев. І вже можна було сказати Ржаголецькому лісові: «Прощай назавжди!»
Та в цей час у рейках знову заклепали молоточки, і від Садської помчав назад до Їчина паротяг. Машиніст Гнотик уже здалека кричав:
— Оце так пригода!
Доїхавши, зупинив машину, перескочив на тендер, схопив шланг, включив насос і пустив на вогонь пружний струмінь. Вогонь опирався, якийсь час перебігав з одного місця на інше, але зрештою послухався поради й погас. У лісі гірко пахло паленим.
Придибав вогневик, згасив на собі кілька іскорок і сказав Гнотикові:
— Спасибі тобі, машиністе, сто тисяч разів! Я тобі за це віддячу.
— Авжеж, покличу тебе, як треба буде стріху над головою підпалити, — пробурчав Гнотик і поїхав далі.
Десь за тиждень ішов Румцайс знову тими місцями понад залізницею. Раптом почув він здаля гірке нарікання:
— Святий Фердінанде, покровителю залізниць, врятуй нас!
Румцайс побіг туди, звідки долинав голос.
На колії побачив непорушний паровоз. Тільки він стояв не сам, а було до нього причеплено шість вагонів, повних їчинських дядечок і тіточок, що вибралися до Садської, яка славилась своєю цілющою водою.
Навколо паровоза бігав машиніст Гнотик і ламав собі руки:
— Святий Фердінанде, покровителю залізниць, врятуй нас!
— Чого ти весь час кличеш свого Фердінанда? — спитав Румцайс.
Гнотик витяг із жилетки годинника і глянув на нього.
— Тому що за сім хвилин усе тут буде потрощене на друзки!
— Чого це раптом?
— Та того, що в тендері немає вже ані грудочки вугілля. І через це нема пари. І я не можу зрушити з місця. А за сім хвилин у нас вріжеться поїзд із Їчина!
Румцайс нахилився до рейок. Молоточки вже дзвеніли десь далеко.
— Кепські справи, — промовив Румцайс і побіг до лісу.
Гнотик глянув йому вслід і гірко промовив:
— По мішок ідеш, аби позбирати, що після нас лишиться...
Та не минуло й двох хвилин, як Румцайс повернувся. Рукою, обкладеною вогким мохом, вів за лікоть ржаголецького вогневика. Довів аж до паровоза, відчинив дверцята під котлом і звелів:
— Ану стрибай туди!
— Я не хочу! — пручався вогневик.
— І навіть для мене не зробиш? — спитав машиніст Гнотик, прислухаючись, як молоточки у рейках клепають ближче й ближче.
Вогневик, глянув на Гнотика своїми червоними очима:
— То це ти? Ну, хіба що для тебе, щоб борг оддати, — мовив він неохоче. Заліз у топку і почав нагріватися під котлом. Розпалився до гарячого; відразу ж пари побільшало, і потяг рушив.
За хвилину вогневик вистромив голову з димаря і запитав:
— Іще?
— Іще, — відповів Гнотик.
— А тепер?
— Тепер годі, — сказав машиніст Гнотик. — А то ми ще станцію розвалимо.
Коли поїзд прогуркотів повз Румцайса і Манку, машиніст Гнотик визирнув із своєї будки й закричав;
— Я хочу тобі віддячити, Румцайсе, за допомогу. Слухай же: по всьому Їчину гомонять, що пан князь і княгиня Майолена наскаржились на тебе імператорові. Сам імператор готується піти на тебе війною!