Коли танці скінчилися, послав Румцайс русалочку назад у ліс, щоб біля четвертого джерела знову було їх сім. А як підходив із Ціпісеком до Ржаголецького лісу, закричав на весь голос:
— Ми вже йдемо!
Це щоб Манка не боялася за свого сина.
2. Як Румцайс і Ціпісек порядкували з водою
Якось русалки переказали Манці, щоб та прийшла попрати їм сорочечки. Дощу довго не було, вода була тверда, і русалки могли б понамулювати собі пальчики.
Коли Манка пішла, посадив Румцайс Ціпісека на коліно і сказав:
— Ану заплющ очі й скажи, чим пахтить он звідти, від Зебінського горба?
Ціпісек заплющив очі й різко, по-розбійницькому, втягнув носом повітря.
— Від Зебіна пахтить гарячим камінням.
— А тепер скажи мені, чим пахтить од річки Цідлини? — запитав Румцайс.
Ціпісек ту ж мить відповів:
— Холодною водою.
Румцайс пересадив Ціпісека на друге коліно.
— То були дуже легкі загадки. Тепер скажи, чим пахне од міста Їчина?
Ціпісек довго втягував повітря, але ніяк не міг розібрати.
— І не золотом, і не залізом, — зрештою мовив він.
— Аби тільки не свинцем! — злякався Румцайс і сам понюхав повітря. — Авжеж, свинець. Це їчинський князь знову виливає дріб — на біду якійсь лісовій звірині!
І, посадивши Ціпісека верхи собі на шию, Румцайс поспішив до Їчина — навпростець через поле, а тоді рівною імператорською дорогою.
Але пан князь у цей час уже наказав запрягти коляску і погнав коня з чорного ходу до ставка. Кінь летів, а за ним підстрибувала коляска з князем на передку. Одягнений він був у костюм із зеленого сукна, на голові мав капелюх з тетеруковим пір'ям, а між колін затис рушницю. Біля озера зупинився, тихенько вискочив з коляски і сховався за вербу, промовивши:
— Тут мені буде зручненько чекати!
І почав водити своєю мисливською рушницею туди й сюди, чи не блисне синє качине крильце.
Аж тут над самою головою в нього обізвався чийсь голос:
— А чи не розрядив би пан князь айн-цвай свою рушницю? І чи не закинув би пан князь шнель-шнель патрони у ставок, бо качки ще не відсиділи свій час на яєчках!?
Це був водяник Чесилко, який сидів поміж вербовим гіллям.
Та хоч це й було сказано майже по-німецькому, князь удав, що не розуміє Чесилка.
— Які дурниці! — мовив він. — Хай водяник залишить свої повчання для верховодок.
У цей час пролетіла качка, і князь мерщій націлив на неї рушницю. Дробинки посипалися з дула, як із решета, і синє дзеркальце, що їх носять качки на крилах, згасло. Князь кинув застрелену качку під передок коляски і чвалом погнав коня назад до Їчина.
Водяник Чесилко тільки й сказав сумно:
— Шкода-а-а, що ти не замочив в озері бодай пальця. Я б тобі показав, задавако пихатий!
Коли Румцайс із Ціпісеком прийшли до озера, Чесилко все ще сидів біля води і так тужив над застреленою качкою, що аж хвилі ходили від берега до берега.
Румцайс озирнувся на всі боки. Побачив качині пір'їнки і відчув, що в повітрі тхне порохом. Він опустив Ціпісека на траву і промовив до Чесилка:
— Ну що ти за водяник? Отак пошитися в дурні біля власного озера!?
Чесилко відповів, що зарадити лихові не можна було. Адже князь не вмочив у воду навіть каблука своїх чобіт.
А Румцайс на те:
— Якщо князь не зайшов у воду, чом ти сам не погнав її на князя?
— Та в мене наче розум одібрало, коли я побачив, як у качки згасло на крилі синє дзеркальце, — виправдовувався водяник.
І відразу ж додав, що все виправить. Устав він, поклав собі під п'яти дві черепашки і наказав воді:
— По моїй зеленій команді хай ця вода в ту ж мить вийде з берегів і покаже панові князю, що з нею жарти кепські!
Від краю до краю озера пробігла хвиля, але виходити з берегів воді не дуже хотілося. Сльози, що їх накапав Чесилко, коли плакав над качечкою, навіяли їй лінощі.
Подивився на це Румцайс і промовив:
— Е, тут треба інакше господарювати. — Він зарядив пістоль, стрельнув через озеро зеленим жолудем і наказав:
— За моєю румцайсівською командою хай ця вода побіжить, куди я їй покажу!
Озеро відразу вийшло з берегів, вода перехлюпнула через греблю, і Румцайс показав їй пальцем прямо на їчинський замок. Чесилко і Ціпісек пішли по обидва боки, щоб вода не залила ниви. Так вони і вели ту воду. І коли вода трошки збивалася з дороги, вони показували їй, куди і як бігти далі.
Пан князь у цей час сидів у своїй парадній світлиці. На золотому столі перед ним стояла золота сковорода, а на ній — засмажена качка. І вже взяв він у руки золотий ніж та золоту виделку.