В крамниці Румцайс одразу ж виклав на прилавок геть увесь крам, який знайшов на полицях. А були там і тонкі англійські сукна, і тонесенькі японські шовки, і найніжніші голландські мережива, і різні оксамити.
Все це лежало купами на прилавку, і Румцайс говорив людям:
— Вибирайте, що хочете! Беріть за один крейцер лікоть будь-якого краму!
Так дешево в Їчині потім уже ніколи не торгували!
Коли хто-небудь заходив до крамниці і просив чогось, Румцайс одмірював йому вдвічі більше. А коли люди виходили з крамниці, він кожному стиха казав:
— Іди краще понад стіною, а не повз стовп, бо там Шпанігель.
А Шпанігель так і стояв там, втупившись очима в осяйний самоцвіт. Не помічав навіть людей, які спотикалися об кінчики його черевиків.
Румцайс продав останній лікоть перкалю, умостив собі за пазуху м'якесеньку сорочечку для русалки і дбайливо причинив за собою двері в крамницю. Тоді зробив сім таємних кроків і тупнув могутньою румцайсівською п'ятою. Самоцвіт випав у Шпанігеля з руки, а Румцайс уже наставив під нього свою долоню.
На прощання він сказав Шпанігелю:
— Хай сьогоднішні збитки нагадують тобі про румцайсівську справедливість.
І поніс сорочечку до Ржаголецького лісу, де Манка з Ціпісеком навпереміну втішали русалку:
— Не плач, ось Румцайс прийде! Ось-ось він тут буде.
4. Як Румцайс вистрелив, щоб злякати карлика Катрножку
Якось увечері сказала Манка Румцайсові:
— Сьогодні ви з Ціпісеком засинайте міцніше. Мені треба вибілювати білизну і доведеться вночі трохи вас турбувати.
Батько й син уклалися спати на постіль із смерекового гілля, а Манка сіла чекати, коли місяць зробиться зовсім круглий. Адже розбійники вибілюють свою білизну тільки серед ночі, проти місяця, щоб удень не муляти очей сільським старостам.
На небо виплив повний місяць, і Манка розстелила на галявинці поміж деревами те, що випрала за день, а сама сіла поряд і задрімала. Коли вибілюється розбійницька білизна, її не треба збризкувати водою, годі для цього роси.
Було ще далеченько до півночі, коли місячне сяйво наче почало блякнути. Манка глянула вгору і побачила, що на вершечку крайнього бука сидить мавка. Обламує місячні промені, кришить їх на маленькі шматочки і сипле вниз, під дерево.
Під буком стоїть карлик Катрножка і набиває друзками місячних променів усі кишені. Катрножка — це такий чоловічок, що риється під землею і ховає по лісах скарби, котрих потім ніхто не може знайти.
— Оце так! Гарні ви мені тут коники викидаєте! — крикнула Манка.
— Викидаємо чи не викидаємо! — посміхнувся Катрножка, який завжди говорив двозначно. — Місяць світить для всіх. А хто ближче, той і має.
— Хотілося б мені знати: добра чи зла ота мавка, що сидить на дереві? — спитала Манка.
— Звісно, що зла, — відрізала їй мавка.
— Ну й кумпанія із вас двох! — мовила Манка. — Треба йти по Румцайса.
Забігла вона до печери, тихенько обійшла Ціпісека і прошепотіла Румцайсові на вухо:
— Га-ла-ла!
Це таке таємне розбійницьке слово, щоб будити.
В ту ж мить Румцайс сів на своїй смерековій постелі.
Манка йому і сказала, що якась мавка краде місячні промені, а Катрножка чекає під буком, щоб кудись заховати це срібло.
— Не вийде! — промовив Румцайс, протер очі й поспішив туди.
Мавка і карлик помітили його аж тоді, коли Румцайс гукнув до них:
— Ану ж бо поскладай, Катрножко, увесь отой срібний дріб'язок на купу! А місяць витягне його до себе назад.
— І не подумай цього робити, Катрножко! — крикнула мавка з бука.
— А ти навіть не ржаголецька, хтозна-яким вітром тебе сюди занесло! — сказав Румцайс. — Чи не пора тобі додому?
У цей час він побачив: Катрножка з повними кишенями срібла закопується у землю, щоб десь там у глибині закласти новий таємний скарб.
Румцайс нахилився, виколупав Катрножку пальцем із моху, забрав у нього срібло і здмухнув з долоні нагору, до місяця. А коли упорався з цим, дмухнув ще й убік. Мавку підхопило вітром і віднесло аж на третю лісову ділянку.
— Піду собі досинати, — промовив Румцайс.
Місяць порозправляв свої промені й засяяв іще дужче, а Манка знову заходилася вибілювати розбійницьку білизну.
Наступного дня Ціпісек пішов пострибати по оленячих слідах. Це була його найулюбленіша гра: стрибати слід у слід по оленячій стежці. На просіці у заростях малини помітив він метелика і схотів його впіймати. Та метелик пурхав од куща до куща глибше й глибше в ліс. Ціпісек зійшов з оленячої стежки і незабаром побачив, що заблукав.