— Якщо не маєш для свого баса порядної підставки, чого ж сіпаєш його на всі боки, так що він лізе людям під ноги?
І жінка його, пані радникова, додала жару: мовляв, іще трохи — і вона теж би впала.
А Калвас лагідно відповів:
— Та ж мій контрабас не залізом підбитий. І підлога тут гладенька, мов ковзанка.
Фольпрехт озирнувся навкруги, чи всі погоджуються з ним як із міським радником, і знову напався на музику:
— Треба було занести до коваля, щоб підбив! За те, що ти не заніс контрабаса до коваля, матимеш одного радницького ляпаса.
І він підняв здорову, мов лопата, долоню.
— А от і ні! — промовив з порога Румцайс.
Фольпрехт знову озирнувся на всіх і вигукнув:
— Відколи це в Їчині розбійник наказує міському радникові?
А Румцайс спокійнісінько повів далі:
— Ти, Фольпрехте, хочеш сваритись, а люди прийшли сюди танцювати.
Мовивши це, притупнув Румцайс підбором, щоб музика заграла, і розкрутив пані радникову так, що вона влетіла простісінько в обійми своєму Фольпрехтові.
Музика грала, і всі танцювали. Коли для контрабаса випала хвилина перепочинку, Калвас гукнув:
— Спасибі тобі, Румцайсе, що захистив мене від радницького ляпаса. Я тобі віддячу.
Румцайс помахав усім рукою, торкнувся пальцями капелюха із соснової кори і вийшов з корчми. Треба було глянути, що робиться в інших кінцях Їчина.
Минуло сім днів, і настав той вечір, коли русалки з усіх трьох лісових угідь мали завести великий танок.
Ціпісек уже заснув на ліжку, вистеленому смерековим гіллям. Манка вже двічі позіхнула у краєчок сорочки. Тільки Румцайс сидів і наче й не думав роззуватись.
— А чого ти не лягаєш? — спитала Манка.
— Та якось дивно в носі у мене свербить; мабуть, у нашому лісі щось має приключитися, — мовив Румцайс.
Манка позіхнула втретє і збила свою подушку з фазанячого пір'я.
— А що б воно могло приключитися, Румцайсе?
— От почекаю, поки зійде повний місяць, та й ляжу, — вирішив Румцайс.
Вийшов він із печери і глянув на всі боки. Місяць іще спочивав поміж горами, мов у колисці, і Румцайс чекав, поки він стане круглий, як млинове коло.
У цю мить і почув він голоси русалок. Долинали вони від верхньої просіки.
— На що сподівався, того й дочекався, — сказав Румцайс сам собі і швидко рушив у той бік.
На просіці зібралися русалки з усіх трьох лісових ділянок; жодна з них навіть оком не блимнула на Румцайса. Всі вони стояли навколо молодого дубка і вигукували:
— Вставай! Вставай!
Під дубком лежав вечірній вітер. Був він стомлений і нетвердий в ногах, бо занадто довго кружляв серед маку, ромену та інших солодких квітів.
— Вставай і грай нам! — кричали русалки.
А вітер лежав собі і всміхався, ніби не тямив, що йому кажуть. Ніби не розумів, що нема більш нікого, хто б заграв русалкам на кінчиках осикових листків музику до великого танку.
Подивився Румцайс на це і подумав: «Кепські справи».
Адже коли тихі джерельні русалки не натанцюються досхочу, буває біда з водою. Русалки можуть навмисне розгнівати воду в джерелах, і та потече таємними стежками в річки. І тоді буде повідь.
— Кепські справи, — промовив Румцайс і притьмом побіг до Їчина, і не дорогою, а навпростець.
У ту пору Калвас відсипався після трьох балів, де грав три дні. Румцайс затарабанив йому кулаком у вікно:
— Вставай, Калвасе!
— Що? Що таке?! — кинувся музика.
— Настав час віддячити мені за службу. Бери контрабас і гайда на бал.
Сонний Калвас спершу ледве дибуляв зі своїм контрабасом. Але потім пішов швидше. Коли ж були вони біля першого потоку, Калвас спинився й запитав:
— А куди ми йдемо? Адже по той бік нема жодної корчми.
— Заграєш русалкам, — сказав Румцайс.
Калвас поклав свій інструмент на берег.
— Ні, ні! Русалки мене зачарують!
Місяць плив у небі круглий, як млинове коло. А вода у потоці тільки ледь-ледь не вибігала з берегів на луг.
— Якщо пообіцяв, то мусиш зробити, — відповів Румцайс.
Він легенько підштовхнув плечем контрабас, а потім — Калваса. І поплив музика водою на своєму інструменті, наче на пароплаві, до русалок.
Коли Румцайс прийшов туди на хвильку пізніше за контрабаса, Калвас уже грав русалкам. Русалки витанцьовували у колі, такому ж круглому, як і місяць. І під гучну, як грім, музику контрабаса так завзято притупували ніжками, що було чутно аж у Їчині.
6. Як Румцайс вирвав у замку троянду
Якось порався Румцайс на узліссі. Коли раптом почув: Манка зітхнула в печері. Румцайс швиденько подався додому і, прийшовши, спитав: