— Труа! — згадала княгиня, як по-французьки «три». Та було вже пізно.
Румцайс випручався з колючок, озирнувся, де та дірка в мурі, і взяв однією рукою Ціпісека за лікоть, а другою помацав у себе за пазухою троянду. І вони пішли додому, а по дорозі занесли троянду мавці, яка чекала на них біля куща шипшини.
7. Як Румцайс допоміг вогневику звільнитися від служби в імператорському війську
Одного разу Ціпісек грався біля струмка, завів воду до печери, і у Манки відволожився гніт од кресала.
— Як же я тепер буду розпалювати вогнище? — забідкалась Манка.
Почув це Румцайс і каже:
— Чого ти побиваєшся? Кресону нігтем об ніготь і матимеш вогню, скільки забажаєш.
Та Манка не могла заспокоїтись.
— А де це, Румцайсе, написано, що ти будеш удома саме в ту хвилину, як у мене згасне вогонь?
На третій день після того варила Манка семикратну розбійницьку юшку. Під такою юшкою вогонь має бути весь час на три пальці заввишки. Інакше юшка загусне, пригорить, і її доведеться вибивати з горщика дрючком.
Юшка вже мала закипіти в третій раз, коли Манка раптом промовила:
— Оце так!
Вогонь під горщиком почав гаснути, полум'я ліниво пробігало над попелом. А Румцайса ніде не видно, і нікому кресонути нігтем об ніготь.
Коли вогнище вже зовсім згасало, зазирнув до печери вогневик ржаголецького лісу:
— Чогось у мене ноги терпнуть. Видно, з вогнем десь негаразд.
— Та це у нас, — відповіла Манка. — Юшку доварити не можу.
Вогневик не промовив більш ані словечка, зібрав під язиком слину і плюнув у вогнище. Полум'я вибухнуло, і юшка вмить закипіла.
— Спасибі, — промовила Манка. — Я скажу Румцайсові, щоб не забув тобі віддячити.
На четвертий день ішов Румцайс Ржаголецьким лісом, коли чує раптом — хтось кричить на просіці. Рушив він туди через молодняк і побачив таке:
Сидить на пеньку капрал із їчинського полку з папером у руці. Перед ним стоїть вогневик і переступає з ноги на ногу, щоб не присмалити трави і мурашок.
— Ти у мене постоїш струнко! І що в цій бамазі написано, так все воно й буде! — вигукував капрал, аж жолуді на дубах тремтіли.
— А що ж воно написано у тій бамазі? — запитав Румцайс, підійшовши ближче.
— А тобі до цього діла зась! — відрубав капрал. — Тебе це не обходить, а от вогневикові сам найсвітліший імператор пише, щоб ішов служити до їчинського полку.
— Тру-ту-ту! — весело засурмив Румцайс у долоню на славу його імператорській величності. — А ким же він там служитиме?
— Феєрверкером! — нетерпляче притупнув ногою капрал. — Буде підпалювати у гарматах ґноти, щоб добре стрілялось!
Коли вогневика привели у казарми і поставили серед двору, наказав капрал засурмити сигнал і викликати кухаря. Той прибіг і полив вогневика водою. Шугнула пара, але вогневик зайнявся знову. Тільки після сьомого казана води згас вогневик. Капрал одразу сердито закричав на нього:
— Лінкцум і рехцум![19]
І вогневик почав повертатися то вліво, то вправо.
— А ти казав, що не послухається команди! — гукнув капрал у бік Ржаголецького лісу, щоб почув це Румцайс.
Капрал наказав одягти вогневика у мундир. Принесли старенький мундир — на той випадок, якби з вогневика часом посипалися іскри. Нарешті одержав він здоровенну рушницю, вже обпалену у трьох битвах. Потім капрал вивів його на задній двір і звелів суворо:
— Щоб ти звик до військової служби, ходи отут взад і вперед і вартуй!
І, сказавши це, пішов писати листа імператорові, що все уже в порядку. А вогневик у цей час ходив і ходив навколо склепу, складеного із важкого каміння, з ґратами на дверях. Раптом у вогневика почала терпнути нога.
«Наче знову на вогонь», — подумав він і озирнувся, звідкіля б то могло тягти.
Підійшов вогневик до дверей склепу і зазирнув за грати. А там — мурована кімнатка, повна бочок з порохом та кулями, повна гранат і мін, бомб і ракет.
Подивився, подивився вогневик на все те вогняне начиння, і напав на нього великий жаль, що сам він зовсім згас після семи казанів води. Спалахнули в ньому образа і злість. Під язик йому набігла слина, і він сердито плюнув через вічко у ґратах прямо в пороховий льох. А слина в нього була вогняна. Та й якою ж вона могла бути у вогневика? І вона розтікалася вогнем — ближче і ближче до бочок з порохом.
Побачивши це, вогневик подався до капрала:
— Доповідаю, що скоро все тут злетить у повітря!
— Бачиш, як ти добре навчився вартувати! — промовив із захватом капрал, і тільки тоді, власне, зрозумів, про що це вогневик говорить. І в ту ж мить наказав сурмити всім сурмачам.