— Ой людоньки, що ж це діється!? Це ж вони проти самого боженьки йдуть! — вигукувала вона біжучи.
Манка вкинула жменьку ягід у дзбанок із кори та й питає:
— А що ж такого сталось у Їчині?
Баба спішилася на хвильку:
— Лечу мерщій до Кбелніце, щоб і вони взнали про новину. Пан князь покликав у гості графа із Шпаєра, а той привіз із собою залізного зайця!
А той заєць і справді бігав, морщив ніс і взагалі поводився, як живий, тільки ж увесь він був із заліза.
Незадовго перед тим узяв їчинський князь до себе на службу молодого мисливця. Звався він Робатко, і був то чоловік лісові на втіху. Кулю мав тверду, постріл вірний, а серце добре.
На цього мисливця Робатка і натрапив Румцайс, коли той сидів на пеньку і зажурено дивився собі в капелюх.
— Що з тобою, Робатку? — запитав Румцайс.
— Турбує мене, Румцайсе, залізний заєць, — відповів Робатко. — Щось цей граф із Шпаєра замислив лихе.
— Коли в тебе тільки цей клопіт, то я піду послухаю, що про це балакають, а потім усе тобі розповім.
Коли Румцайс прийшов до Їчина, князь і княгиня разом із шпаєрським графом сиділи в альтанці. Румцайс став за кущами малини і почав дивитися, що і як. Граф саме показував залізного зайця. Як той стриже вухами, як спить із розплющеними очима і як зривається з місця від найменшого шелесту.
Князь і княгиня вигукували весь час по-німецькому:
— Ніхт гезеен!
Мовляв, такої речі ніхто ще ніколи не бачив.
Але князь заздрив графові за залізного зайця і тому сказав:
— Якби ваш заєць та потрапив на очі моєму мисливцю Робатку, той би підстрелив його з першого пострілу.
Княгиня помахала носовичком, що це саме так.
Граф із Шпаєра засміявся у рукавичку:
— Ну що ж, хай ваш Робатко спробує. Даю йому три постріли.
Пан князь розгнівався, що граф стільки собі дозволяє.
— Коли заєць не впаде навіть з третього пострілу, — вигукнув він, — хай пан граф забирає мого Робатка у свій Шпаєр!
А княгиня гордо поглянула на гостя.
Далі Румцайс уже не чекав. Тихим розбійницьким кроком повернувся він з малинника в ліс і там усе розповів Робатку. Мисливець зблід, наче місяць на небі.
— Я знав, що до цього йдеться, — сказав він. — Тільки біда, що жодному мисливцю не під силу встрелити залізного зайця.
— Авжеж, дробом, як простого зайця, його не візьмеш, — кивнув головою Румцайс.
Робатко сумно вдарив рукою по рушниці.
— І свинцевою кулею теж ні. Нею залізного зайця не проб'єш.
— Заряди залізною, — порадив Румцайс.
— Залізної я навіть у Градці не дістану, — безнадійно зітхнув мисливець Робатко.
У той день, коли мали стріляти в залізного зайця, князь і княгиня посідали в шкіряні крісла край просіки, а граф із Шпаєра схилився осторонь на коліно біля клітки з зайцем. Мисливець Робатко тим часом заряджав свою велику рушницю дробом для диких кіз.
Румцайс із Манкою на ту пору вже стояли там нишком за деревами. І Ціпісек з ними на той випадок, якби треба було раптом кудись швидко дати знак.
Пан князь потер два пальці об коліно і сказав:
— Ти, мисливцю, добре знаєш, що робити. Тільки-но княгиня махне хусточкою, пан граф випустить зайця з клітки, і ти влучно вистрелиш у нього.
Граф із Шпаєра відкинув гачок на клітці, пружини в залізному зайці запрацювали, і він пострибав через просіку, петляючи на всі боки. Робатко водив за ним дулом рушниці, наче чорним оком. Але коли рушниця плюнула вогнем і пролунав постріл, бідного Робатка мало не посікло дробом, який відскочив од залізного зайця.
Граф і каже князю та княгині:
— Для мого зайця вам було б підшукати іншого мисливця. — Завів він зайця назад у клітку і засміявся в рукавичку: — Коли цей Робатко переведе дух, може спробувати ще раз.
Пан князь погрозив Робатку пальцем і гукнув:
— Подумай добре, перш ніж вистрелити вдруге.
Поки Робатко міркував собі, Румцайс за деревами тихенько сказав Ціпісеку:
— Діла не буде, поки ти не приведеш сюди вогневика.
Ціпісек повернув личко в один бік, у другий, відчув, де найтепліше, і побіг туди. За хвилину повернувся разом із вогневиком.
— Свинець тут не бере, витопи мені залізну кулю, — сказав йому Румцайс.
— На це мені треба червоний камінь, — заяскрів вогневик.
Румцайс нахилився і подав йому шматок залізної руди. Вогневик здушив руду в кулаці, і за мить поміж пальців у нього потекло залізо. Він злив його в ямку у землі і подмухав туди холодним зворотним подихом. От і вийшла з цього залізна куля. Румцайс нишком перекинув її Робатку і гукнув: