— Заряджай!
Коли з клітки знову вибіг залізний заєць, Робатко стрельнув по ньому вдруге. Залізо брязнуло об залізо, але графове виявилося міцнішим. Куля відскочила від зайця, наче її відбили.
Граф підняв кулю, покрутив на долоні і кинув на землю.
— Залізною стріляєш? — сказав він Робатку. — Все одно це тобі допоможе, як коропу дишло. — І додав, звертаючись до князя: — Панові князю доведеться розпрощатися з мисливцем.
Князя обсипало люттю, мов жаром, і Робатко поблід, як весняний листочок.
— Ти бач, і залізна куля не допомогла, — зітхнув Румцайс. — Що ж тепер?
— А ось це, — тихенько промовила Манка і всунула вогневику в кулак такий самий червоний камінь і ще стебельце розрив-трави.
Вогневик розтопив руду своїм великим жаром, зліпив з неї кулю і обдмухав зворотним подихом. А Румцайс знову крадькома перекинув її Робатку.
Вибіг із клітки залізний заєць, і Робатко стрельнув по ньому в третій раз.
— Прокляття! — закричав граф із Шпаєра.
Розрив-трава пробила зайцю залізну шкуру, і куля прошила його наскрізь. Заєць перекотився через голову і зостався лежати на землі.
Рештки залізного зайця шпаєрський граф одніс до годинникаря Семерада. Та тільки марно він носив, бо нічого вже тому зайцю не пособило.
11. Як Румцайс урятував Маркетку від жениха
Одного ранку почувся від їчниської дороги гуркіт і брязкіт карети.
Румцайс якраз сушив над вогнем вологу від роси бороду.
— Ану ж бо, Манко, поглянь на ту карету, щоб я знав, яке панство їде до Їчина, — промовив він.
Манка побігла стежкою і, коли карета під'їхала, помахала коням перед очима стеблом осоки й вигукнула:
— Тут Румцайсова застава, і кожен має сказати, хто він і куди прямує!
Кучери це знали і зупинили коней. У віконечку карети відгорнулася завіса, і визирнула панночка, гарненька, як із цукру.
— Хто ти така? — спитала Манка.
Панночка чемно вклонилася.
— Я графиня Маркетка і їду до їчинського пана князя на запрошення.
— А чого? — знову спитала Манка.
Графиня вихилилась аж по пояс і прошепотіла:
— Бо мене там чекає жених.
— То це той шпаєрський граф, який гостює у нашого князя! — сказала Манка і торкнула коней стеблом осоки, щоб їхали далі.
А Румцайсові потім розповіла про ту панночку.
Коли графиня Маркетка приїхала до їчинського замку, варта біля брами тільки абияк привітала її, бо разом з нею не їхала торба з золотими дукатами. Із вікна другого поверху визирнула одним оком княгиня і гукнула:
— Ну, йди вже швидше нагору, граф тебе чекає.
Граф із Шпаєра вже сидів гам, і вуса в нього були так гостро закручені, що він міг би забивати їх замість гвіздків. Уклонився граф рвучко, аж стільчик, на якому він сидів, відлетів убік. Маркетка, вже налякана трохи Румцайсовою заставою, злякалася ще дужче.
Були там також князь та княгиня, і вигляд у них був такий, ніби вони про все вже домовилися. Княгині Маркетка видалася такою простою, що вона до неї навіть не заговорила по-французькому.
— Це граф із Шпаєра,— промовила вона, — який хоче на тобі женитись.
— І я це схвалюю, — освятив пан князь повішу своїм словом і повів княгиню у сусідні покої.
Графові Маркетка дуже сподобалась. Він одважував їй поклони і так притупував каблуком, що луна гриміла аж під стелею.
А що він при цьому повертався на всі боки, то зачіпав кінчиками вусів Маркетчині мережива. Коли граф уже досить натупався і навклонявся, сів він і почав чекати, що Маркетка йому відповість.
Дівчина всміхнулася і промовила:
— Я боюсь, коли тупають ногами. І розірване вічко на мереживі сама підтягти не вмію, а покоївки в мене немає. Тому я не можу вийти за вас заміж.
Тут до зали зайшли із сусіднього покою князь та княгиня і сказали:
— Ми вже наказали готувати весілля. А раз наказали — так воно й буде.
Нікого ні про що не питали, тільки пальцем показували, яке хто діло має робити:
— Щоб усе діялося по-благородному, Маркетка залишиться тут, у замку, а граф із Шпаєра вирушить зараз до заїзду біля корчми «Місто Гамбург». Завтра, у ту хвилину, коли зійде сонце, граф прийде просити Маркетчиної руки і повезе молоду в кареті до Шпаєра.
Надвечір ішов собі Румцайс повз їчинський замок. Раптом щось закапотіло згори на його капелюх. Це з верхнього вікна вихилилася графиня Маркетка; з її очей падали сльози.
— Хто тебе зобидив, Маркетко? — гукнув знизу Румцайс.
— Я за нього не хочу виходити, — прошепотіла Маркетка.