— Волшовечек обачливий водяник і не дав би воді марно бігти, — стурбовано сказав Румцайс.
А Манка порадила:
— Краще тобі, Румцайсе, самому глянути, що там діється.
Коли Румцайс добрався до озера, води з-під заставки вибігло ще більше. Румцайс опустив заставку, озирнувся навколо і побачив у траві сліди. Поміж ними стрибали горобчики і клювали грудочки борошна. Румцайс подивився, в який бік ведуть сліди, і сказав:
— Тут видно пальці мельника з долини.
І пішов до нижнього млина. Вже за півмилі, хоч вікна у млині були зачинені, почув Румцайс, як свариться мельник.
— І яка це вража личина мені спинила воду?
Румцайс зайшов і питає:
— Яку воду?
Мельник вдарив об землю ковпаком так, що з нього витрусилося борошна на півпаляниці.
— Яку? Та звісно, що з лісового озера!
Румцайс хвилинку подивився, як ходять млинові жорна, і спокійно промовив:
— Це я.
— Ну, то ти ж мені ту заставку і назад піднімеш, — пихато сказав мельник.
Румцайс ніби й не до нього:
— Спершу мені треба знати, хто підняв був заставку на чотири кілочки.
Мельник ударив себе кулаками в груди, і з його куртки знову вилетіло борошна на цілий пиріг.
— Я!
На млинове колесо вилилася з лотоків остання вода, і млин зупинився. Настала гнітюча тиша. Потім Румцайс промовив:
— А ти хіба не знаєш, що в цю пору вода мусить мати спокій? А хто її надто термосить, той усім шкодить.
— Шкодить чи не шкодить — мені байдуже! — відрубав мельник, як сокирою, і мерщій побіг до озера, щоб знову підняти заставку на чотири кілочки.
— А ти питався Волшовечека? — крикнув навздогін йому Румцайс.
Мельник не відповів. Тільки показав рукою, щоб Румцайс облишив оті свої лісові повчання.
Тим часом, як мельник біг до лісового озера, Румцайс розглянувся у млині і побачив, що підлогу хтось ніби покропив водою. Мокра доріжка вела сходами вниз, до борошняних засіків під жорнами.
— Є там хто внизу? — крикнув Румцайс.
Ніхто не відповів.
Румцайс опустився сходами і почав простукувати засіки.
Перший озвався глухо: був повний намеленого борошна. Та коли Румцайс підняв ляду на другому, він побачив: на голому дні щось лежить. То був шматок тіста, але воно дихало, немов бродило.
— Дуже мені дивно, щоб отут тримали тісто! — промовив Румцайс.
Він устромив у тісто мізинець, і за нього враз щось ухопилося.
— Пусти, Волшовечеку, це я, — спокійно сказав Румцайс і зробив у тісті маленьке віконечко, щоб водяник міг визирнути. Питати нічого не треба було. Волшовечек одразу розповів:
— Це все мельник! Заманулося йому більше води на колесо, а я не дав. Тоді виманив він мене на сухе місце, упіймав личаною мотузкою і взяв води, скільки схотів. А потім кинув мене сюди, у засік. Тепер має собі на млинці, а я тут пропадаю!
Та на цих словах ляда над головами в них бухнула, і на неї впав важкий засув. Це зробив мельник, який повернувся від лісового озера.
— Тепер ви у мене там обидва. І води в мене завжди буде стільки, скільки я схочу!
Румцайс подивився вгору, подивився вниз і спокійно промовив:
— Було б шкода, мельнику, якби я тобі розвалив млина силою. Краще я у тебе посиджу.
Мельник приладнав іще замок на ляду і, заспокоєний, пішов собі. Та тільки-но прорипіли його кроки по сходах нагору, кивнув Румцайс Волшовечеку і сказав:
— Спершу я, а потім ти.
І він постукав п'ятою, але не міцно, як трамбовкою, а так, ніби вистукав якийсь знак.
Коли минуло вже шість хвилин, а Румцайс не повертався, мовила Манка Ціпісекові:
— Ану біжи та поглянь обережненько на заставки біля озера.
Біля заставок нікого не було, але по озеру пробігали хвилі.
Ціпісек придивився і прочитав на воді розбійницьке повідомлення: «Ціпісеку, витягни заставку на десять кілочків. Але гляди мені — тільки на хвилинку!»
Ціпісек так і зробив. З озера в ту ж мить ринула хвиля — здорова, наче хата. І побігла просто до нижнього млина. Ціпісеку оббризкало п'яти водою, і він ледве встиг одскочити.
Добігши до млина, хвиля розбилася об ґанок, облизала все навкруги своїм язиком, і трішки води увірвалося вниз, до комірки з борошняними засіками.
— Ну, тепер твоя черга, — мовив Румцайс водяникові Волшовечеку.
Для водяника тепер усе було просто. Він умочив пальці в воду і зробив ними кілька дивних рухів. Замок сам відімкнувся, засув спав, і вони опинились надворі.
Тут уже Волшовечек міг порядкувати водою, як хотів. Пустив він усю її на млинове колесо. І колесо закрутилось так стрімко, що аж вигоріло у втулках.