Коли Румцайс повернувся з лісу до печери, курточка в Ціпісека була застебнута не на той ґудзик. Румцайс спитав:
— А що з Манкою?
І враз все зрозумів.
— Сто чортів! — мовив він так голосно, аж печера здригнулася. — Гіршого вони не могли придумати, як забрати Манку.
Коли ж він трохи прочах і прийшов до тями, то сказав Ціпісеку:
— Я піду туди сам. Ти ж сядь у кутку на барильце з вином і прислухайся, що робиться в їчинському замку. Може, ти мені знадобишся, а може, й ні.
І він побіг навпростець до Їчина, не розбираючи шляху. Біжачи, кричав:
— Дорогу! Дайте мені вільну румцайсівську дорогу, бо я біжу по Манку!
І що де було на шляху — те йому не заважало: камінці самі відкочувалися, а гілки відхилялися вбік.
Коли Румцайс прибіг до замку, пан князь визирав із вікна і пальцем визначав, звідки дме вітер.
Румцайс зупинився перед замковою брамою і крикнув угору:
— Нам з вами нічого ділити. Віддайте Манку!
Князь озирнувся через плече, бо від страху забув, що і як. За спиною в нього стояла княгиня. Вуха в неї були закриті кучерями, і, мабуть, тому вона не розчула Румцайсового голосу.
Приставила вона до вуха долоню і солоденько так затуркотіла по-французьки:
— Коман? Коман?[25]
— Я прийшов по свою Манку! Я її все одно добуду, хоч би й з-за мурів! — промовив Румцайс і розглянувся довкола — як би проникнути в замок.
Але пан князь уже проковтнув цілющу таблетку, і переляк у нього минув.
Сказав князь:
— Щоб Манка була тут за посудомийну — це воля княгині й моя. А схоче хто чогось іншого — хай спершу розвалить замок і повбиває сторожу, яка стоїть перед брамою.
Сказавши це, князь підштовхнув княгиню ліктем у бік, і обоє вони хитро всміхнулися. Вони добре знали: Румцайс ніколи не розвалить замку, щоб не зашкодити Манці. Та й убити когось — це теж не було в Румцайсовому звичаї.
— Ну, ми ще побачимо! — сказав Румцайс і повернувся спиною до князя й княгині.
Замислившись, дійшов він аж до басейну на ринковому майдані. А там якраз стояв водяник Волшовечек. Приходив він у Їчин по бантики і оце придибав до басейну намочити собі полу каптана.
— Ти мені трапився, як дукат із неба, — сказав Румцайс. І попросив Волшовечека іще постояти тут, бо він буде потрібен. Потім повернувся у бік Ржаголецького лісу і гукнув:
— Агов, Ціпісеку, чекаю тебе разом із барильцем!
За хвилину загриміло-застуготіло — і ген од брами Ціпісек уже котив барильце вина.
— Ну, тепер усе в нас піде, як по шнурочку, — мовив Румцайс.
Вибив він у барильця дно і вилив вино у басейн.
— Ну ж бо, Волшовечеку, проведи це вино потайними джерелами до колодязя, з якого п'є замкова сторожа.
Водяник Волшовечек хутенько вмочив у басейні з вином обидва мізинці і тричі склав їх хрестиком у себе за плечима.
Румцайс сперся на басейн і став чекати. Трохи згодом у вартівні замку залунав спів. Це співали сп'янілі стражники. А потім, зовсім знетямившись, розчинили вони навстіж браму, ще й хвіртку поруч з брамою.
Румцайсові тільки того було й треба. Зайшов він у замок. Насамперед попрямував у кухню. Погладив Манку по щоці і сказав:
— На майдані біля басейну стоїть Ціпісек. Приглянь, щоб не намочив він собі рукавчат.
І рушив далі — у князівські покої. Нарешті дійшов до спальні. Там Румцайс звівся навшпиньки і прямо над ліжками з силою придушив до стелі великого пальця.
Відтоді слід того пальця щодня ніби говорив панові князю і княгині «Доброго ранку».
І хоч як отой румцайсів слід намагалися забілити або зішкрябати — все було надаремне.
16. Як Румцайс розстріляв моряцькі штани
Одного разу княгиня сказала князю:
— Мон шер, чи хочеш ти зробити щось мені на радість, а тому розбійникові Румцайсові на зло?
Князь підсмикнув атласні штани, став перед княгинею на коліна і поцілував їй руку.
— Залюбки, ма шер!
Княгиня схилилася до князя і прошепотіла йому на вухо:
— Я б хотіла покататися на човні по лісовому озері. Але щоб це було з прапорцями і з музикою.
Князь у ту ж мить звелів послати по човен аж у Голландію. Прапорці шили їчинські швачки.
Незабаром про це почало теревенити жіноцтво, а після базару почула про це і Манка.
Прийшовши з Їчина, погладила вона Румцайса по плечу і сказала:
— Принесла я трохи ранньої черешні для Ціпісека, але більше хороших новин у мене немає.
— Дай я спершу сяду, а тоді тебе послухаю, — засміявся Румцайс і вмостився за столом.