— Я знала, що це тобі знадобиться.
Румцайс сьорбнув семикратної розбійницької юшки, і вона враз вигнала з нього холод. Навів він пістоль, загриміло від скелі до скелі, і зелений жолудь розітнув повітря під крижаною пташкою.
Пташка шугнула вбік, неправильно показала Мелузині дорогу, і та впала вниз, на скелі. А Ціпісека Манка спіймала у фартух.
Румцайс дмухнув у дуло пістоля, щоб там не лишилося диму, і сказав:
— Дай-но, Манко, юшки Ціпісеку. А я піду в Їчин діставати пороху.
21. Як Румцайс садив дубок для Манки
Одного разу каже Румцайс Манці:
— Посадив я для тебе на узліссі дубок, щоб сиділа ти в холодку, коли дивитимешся в сонячний день на Їчин.
Манка відповіла, що порозкошує в холодку сьогодні ж по обіді.
Якраз у ту пору їчинська княгиня позирала з вікна на ринковий майдан і зітхала:
— На цьому майдані саме лиш каміння! Я вже не можу на нього дивитися.
Пан князь швиденько взув черевики з гострими підборами і тупнув ногою. Коли прибігли слуги, наказав:
— Негайно посадити посеред майдану дерево!
І кинув лакею Фріцеку два крейцери.
— Ти, Фріцеку, будеш усім командувати.
Лакей Фріцек звелів чотирьом поденникам узяти мотики і повів їх просто до дубочка, що його Румцайс посадив для Манки. Заходилися поденники викопувати дубок, та ба! Адже цей дубок садив Румцайс, і кожен корінь його сидів у землі, мов залізо в залізі.
— Перепаде нам од пана князя! — злякався лакей Фріцек.
Раптом перед ними з'явилася якась дивна жінка. На голові мала лляну хустину, на плечах — сорочку з грубого полотна.
— Я вам підсоблю! — просичала вона, немов вітер просвистів у заростях осоки.
Та у Фріцека був поганий настрій, і він сказав жінці, що вона нездатна навіть горіхи з дерева збивати. Тоді жінка сягнула в кишеню, витягла крижану пташку і посадила її на долоню. Пташка пурхнула до Румцайсового дубка, і жінка потрусила сорочкою в той бік. Ту ж мить знявся шалений вітер, і Фріцеків капелюх залетів на дві версти.
Дубок спершу стояв міцно і не віддавав жодного листочка. Та незабаром почав він слабнути, і потім повалився, вивернувши коріння. Тоді дивна жінка крикнула поденникам:
— Скажіть тому телепню, котрий женеться за капелюхом, що я — Мелузина!
Фріцек упіймав капелюх і повернувся, коли все вже було зроблено. Поденники поклали дубок на два вози і вирушили назад до Їчина. На ринковому майдані кайлами вибили шмат бруківки і посадили дубок.
Княгиня підсунула до вікна золоте крісло і замішувалася деревцем, приказуючи:
— Ах, як любо мені дивитися на цей дубок!
А Манці на ту пору теж закортіло посидіти під дубком і подивитись на Їчин. Але дубка не було, тільки ямка зяяла в сирій землі.
— Румцайсе, хтось викопав дубок, який ти для мене посадив! — загукала Манка.
— Та невже?! — крикнув Румцайс і вмить опинився біля Манки.
Оглянув він ямку і гукнув із ліщини Ціпісека. Мовив йому:
— Біжи-но в Їчин, глянь, чи не росте там де-небудь дуб, якого раніше не було!
За хвилину подав Ціпісек з надбрамної башти знак, що на ринковому майдані росте дубок, якого раніше не було там.
— Я йду в Їчин, — мовив Румцайс до Манки. — А ти поливай ямку, щоб не пересохла, поки я повернуся.
Манка поливала ямку водою з потоку, а Румцайс швидкою ходою подався через поле до Їчина.
А тим часом підсунув до вікна золоте крісло і сам князь. Дивився на дубок він, дивилася княгиня. Спершу милувалися, але незабаром це їм надокучило.
— Цей дубок занадто натюрель![28] Росте собі, як хоче, — зітхнула у шовкову хусточку княгиня.
Князь зміряв дерево очима і щось накреслив пальцем у повітрі.
— Я накажу підстригти його по-французькому. Він стане круглий і чудово пасуватиме до вашої перуки, — промовив князь.
Княгиня заплескала в долоні й покликала покоївку — передати Фріцеку, щоб узяв ножиці й обстриг дуб а ля франсе[29].
Але під надбрамну башту вже прибіг Румцайс. На бігу кричав:
— Не бувати тому, щоб славний дуб був панству за цяцьку!
Він добіг до ринкового майдану і вже простяг був руку до дубка. Раптом із-за басейну вихопилась якась дивна жіноча постать.
— От я тебе і спіймала, Румцайсе, на цьому майдані! Тут я тебе і роздмухаю на кострицю!
І пустила з долоні крижану пташку, а потім сіконула лляною хустиною, як ножем, ще й свою груботкану сорочку розкрутила, наче дзвін. Тоді помчала слідом за крижаною пташкою просто на Румцайса.