А в Румцайса навіть пістоль не був заряджений. Тільки й зміг він стиха промовити:
— Грім і блискавка!
І коли Мелузина була на якийсь крок від нього, виставив назустріч їй пальці, поворушив ними і сказав:
— Ту-ру-ру!
Тоді скрутився, як пружина, і Мелузина перелетіла через нього.
Обернулася завірюха легко, наче на осі. Хустиною сіконула, як ножем, і знову сорочку розкрутила дзвоном. Пригнулася до землі і помчала на Румцайса.
Румцайс знову:
— Ту-ру-ру!
І перестрибнув її.
І зразу ж притулився спиною до дубка.
А Мелузина січе хустиною, наче блискавкою, й сорочку розкручує, як громову хмару. І знову кинулася на Румцайса.
Румцайс цим разом не встиг поворушити пальцями. Ледве зумів ухилитися від Мелузини правим боком.
Дубок не витримав — упав. А Мелузина не могла вже спинитись і з розгону налетіла на замок.
Замкова брама розскочилася, наче два крила.
Вікно хряпнуло панові князю й княгині перед самими очима; княгиня злякалася так, що три тижні після того все повторювала одне чудернацьке слово:
— Жожоло!
А пан князь белькотав:
— Ложожо!
Румцайс завдав повалений дубок собі на плече, Ціпісек ззаду притримував молоді пагінці, і вони вдвох понесли його до Ржаголецького лісу. Посадовили дубок у ямку, і Манка нарешті змогла всістися в холодку і дивитись на Їчин.
22. Як Румцайс схопив нежить
Одного дня мельник із нижнього млина вирішив обшкрябати жорно, щоб краще мололо, щоб навіть висівки перемелювало на борошно. Сів він за млином і взявся до діла.
Зненацька за плечима в нього стала якась дивна жінка: на голові в неї була лляна хустина, на плечах теліпалася сорочка із грубого полотна. Пелену сорочки жінка підтримувала рукою, і в тій пелені було повно сухого бур'яну. Хвилину вона дивилась, як мельник креше скребачкою по каменю, а потім сказала:
— Я Мелузина-завірюха.
— А що мені до того? — відрізав мельник. — Мій млин вода жене.
Мелузина розламала в пальцях суху бур'янину й повела далі:
— Ти знаєш Румцайса?
Мельник спересердя відбив од каменя велику скалку.
— Того розбійника? Тож він зіпсував мені млина! Бодай не знати!
— Якби ти змолов мені оцей бур'янець, — тихенько засвистіла Мелузина, — можна було б Румцайсові добре дошкулити.
Мельник завів Мелузину до млина і сказав:
— Кидай це у засип.
Направив він жорна на м'яке борошно, пустив млин і почав молоти бур'ян на порох. А Мелузина брала його по жмені і дмухала в бік Ржаголецького лісу.
Румцайс із Манкою та Ціпісеком сиділи за столом у своїй печері. Румцайс учив Ціпісека, як жити по-розбійницькому. Він говорив синові:
— Є три важливі речі, яких розбійник не сміє робити. Про дві я тобі скажу колись пізніше, а про одну зараз. Розбійник не повинен галасувати, і навколо нього мусить бути так тихо, щоб, коли впаде гілочка, це звучало, наче впала колода.
В цю ж мить війнуло якимось чудним запахом. Румцайс вдихнув, і з грудей у нього вилетіло могутнє:
— Апчхи!
На всіх трьох напав дивний нежить. Румцайс чхав, мовби грім гримів, Манка чхала дискантом, наче зяблик, а Ціпісек тоненько, ніби комарик.
— А бодай йому! Це не просто так, — мовив Румцайс, коли йому на хвилинку полегшало. — Це хтось на нас наслав.
Вибіг він із печери, скрутив з долоні розбійницький бінокль і враз побачив — од млина чимось дмухає на них Мелузина. Румцайс, не думаючи довго, кинувся був до млина, та де там: так його й хитало від бука до дуба, а клята чхачка зупиняла на кожнім кроці.
Коли вже стало Румцайсові зовсім зле, побачив він: лісом суне їчинський пивовар Куле. Той пивовар був такий череватий, що не міг пропхатися поміж деревами і мусив іти просікою.
— Куле! — гукнув Румцайс. — У тебе все одно в бродильні води по коліно, ще трохи мокрого тобі не завадить.
Вхопив Румцайс пивовара за поперек, посадив посеред потоку і перегородив ним воду.
Млин ураз спинився, перестав молоти бур'ян, і Мелузині не було більше чого дмухати.
Румцайс і каже Манці:
— Тепер я піду до млина і порахуюся з мельником.
Коли млин спинився, мельник стурбувався й розгнівався. Вдарив він ковпаком по коліну і вигукнув:
— Піду-но гляну на колесо!
— А я тим часом назбираю вітру, — засичала Мелузина і затрусила лляною хустиною та сорочкою з грубого полотна.
Мельник поліз униз і оглянув млинове колесо. На нього не лилося й крапельки води.
— Мабуть, десь дірка у жолобі! — крикнув мельник.