Коли зайшли далі в ліс, Манка сказала:
— О, вже й минулося.
А коли майже дійшли до печери, зацокотів Ціпісек зубами, наче камінці гриз, бо його зненацька пройняло холодом.
Аж як стали коло входу до печери, вдарив Румцайс кулаком по коліну.
— Он воно що!
У печері сидів змій і саме вистромив одну голову, якій припала черга вартувати. Одну хвилину від змія пашіло жаром, а другу — віяло холодом, як із льодовні.
— Ти в чужій хаті, — сказав Румцайс.
— Я завжди у своїй хаті, — відповіла змієва голова таким голосом, наче це вітер завив у димарі. З печери ту ж мить визирнуло ще шість голів.
Румцайс швиденько заслонив собою Манку й Ціпісека. А змієва голова сказала шістьом своїм посестрам:
— Тут прийшов якийсь і каже, щоб ми забиралися.
Голови закричали в один голос, щоб Румцайс сказав їм це кожній на вухо. Але Румцайс був розумний чоловік.
— Навіщо повторювати одне й те ж сім разів? — мовив він. — Я піду, а за годинку повернуся — і тоді побачимо.
Узяв він Манку та Ціпісека за руку і відвів їх до потоку, щоб могли остудитися в воді, якщо змій пектиме вогнем, і погрітися на сонечку, коли він буде дихати холодом.
— Із цим семиголовим змієм буде в сім разів тяжче впоратися...
— Розкладу я вогнище, бо, мабуть, доведеться нам тут пожити якийсь час, — сказала Манка і зітхнула.
Манка почала лаштувати вогнище, Ціпісек шукав сухого гілля на підпал, а Румцайс думав, як приступитися до змія. Нарешті додумався:
— Піду на пораду в Їчин до помічника вчителя Вочічка. Він зміїв знає так, як я власну долоню.
І вирушив у дорогу.
Тільки зімкнулися гілки у Румцайса за спиною, з'явився семиголовий змій. Головами метляє перед Манкою, а кінчиком хвоста причепився до підківки на дверях печери. Однією головою змій заговорив з Манкою, п'ятьма дивився, щоб вона бува не втекла, а сьомою пильно стежив за Ціпісеком. Та Ціпісек миттю стрибнув у потік і, наче видра, поплив під водою.
— Такий кучерявенький, нехай собі пливе, — мовила сьома голова.
Шість голів, наче вартові, лягли навколо Манки, а сьома промовила:
— Ось я тобі накажу, і ти будеш у мене в печері за хазяйку.
— Ну, накажи, — відповіла Манка.
Змій і наказав усіма сімома головами. Але Манка ніби й не чула.
— Ось я вдарю тебе хвостом! — закричав змій і почав дихати то жаром, то холодом.
— Не вдариш, бо загубиш дорогу до печери! — відповіла Манка.
Змій озирнувся на хвіст — чи міцно тримається за підківку в дверях.
А оскільки семиголові змії повинні думати сім разів, перш ніж щось надумають, будуть іще довгенько сидіти біля потоку і Манка, і змій.
Румцайс тим часом прийшов до їчинського помічника вчителя Вочічка, котрий саме майстрував машинку проти бур, і спитав, чи немає в нього чогось проти змія.
— А який той змій — холодний чи гарячий? — спитав Вочічко.
— І холодний, і гарячий, — відповів Румцайс.
— Є в мене дещо і на холодного, і на гарячого. Ось тобі солом'яний їжак, і ось тобі залізний кріт, — сказав Вочічко. — Бери.
Румцайс узяв їжака та крота і пішов додому.
Коли Румцайс підходив до потоку, він почув, як кричить змій на Манку з усіх семи горлянок і загрожує їй сімома страшними карами.
А Манка на те:
— Я тобі за хазяйку все одно не буду!
Тоді змій промовив тонким голосом:
— Сім разів по сім буде сорок дев'ять. Оце стільки ти від мене матимеш радості, якщо станеш мені за хазяйку.
Манка сама собі каже, що все це вона вже чує шостий раз. А на сьомий раз змій на неї кинеться. Рахує Манка хвилинки і думає, що пора б уже Румцайсові повернутися з Їчина.
— Ось і я! — голосно мовив у цю мить Румцайс. Обидві руки він тримав за спиною, ніби просто так собі прогулювався лісом.
— А це я! — вигукнув змій сімома горлянками. — Як схочу — знову залізу в твою печеру і спробуй-но витягти мене звідти!
Румцайс трішки подумав-поміркував, потім кресонув за спиною нігтем об ніготь, підпалив іскрою солом'яного їжака і випустив його. Змій зазирнув крайньою головою собі під черево.
— А чи нема в тебе іще одного? Добре гріє.
Він якраз був холодний.
Румцайс випростав з-за спини другу руку і пустив залізного крота. Кріт умить вирив рівчак від потоку до змія, і під змія побігла вода.
А змій якраз був гарячий, і вибухнула з нього пара, як із казана. Холодить його вода, холодить з усіх боків, відбирає силу. Коли почав змій чорніти, мов гніт, закричав він:
— Хай спробує твій кріт провести воду по каменю! — та й посунув до печери.