Аж тут із печери вибіг Ціпісек, в руці він тримав підківку, за яку змій учепився був кінчиком хвоста. Ціпісек висмикнув ту підківку з дверей. Румцайс підскочив і кулаком забив її в бук, що ріс біля печери.
А змій сунув і сунув до печери — поки наскочив на бук. ГІо Ржаголецькому лісі аж луна пішла. Від удару всі сім змієвих голів пішли обертом. Закрутився семиголовець і назавжди забув дорогу до печери.
А Румцайс пропустив Манку й Ціпісека в печеру, сам сів на порозі й сказав:
— Хто хазяїн — того й хата.
25. Як Румцайс закинув змієве яйце
Одного разу сидів Румцайс на узліссі і вирізував із букового оцупка нову щічку до руків'я пістоля. Раптом упала на нього тінь, але за мить майнула далі. Підвів Румцайс голову і глянув на сонце.
Небо було чисте, але у бік Їчина летів змій.
— Я тебе бачу і з очей не спущу! — закричав вслід йому Румцайс.
Змій випустив із себе хмару диму. Мовляв, спробуй розібратися, Румцайсе, де зміяка, де хмаряка.
Румцайс покликав сойку.
— Перекажй Манці й Ціпісеку, щоб не чекали мене сьогодні на юшку, — сказав він. — Мені треба в одній справі до Їчина.
Сойка полетіла, а Румцайс приладнав нову щічку до руків'я і зарядив пістоль подвійним зарядом пороху й зеленим жолудем. Та й пішов собі битим шляхом і тополиною алеєю до Їчина.
На ринковий майдан прийшов Румцайс саме тоді, коли війт розмовляв із змієм.
Змій сидів на вершечку надбрамної башти, вчепившись у нього пазурами, а крильми спираючись на дах. Війт стояв унизу, а навколо нього — дванадцять міських радників, серед них — писар Юклік, в голові у якого було більше олії, ніж у тих дванадцятьох разом узятих.
— Зараз я вам скажу, що надумав своїми сімома голо вами! А що я вирішив, те й буде! — крикнув змій.
— Зараз змій нам скаже, чого від нас хоче, — сказав війт для тих міських радників, які з першого разу не вловлювали, про що йдеться.
Змій правив далі:
— Навколо Їчина завжди вітряно, а на ринку у вас затишно, тож я сяду на майдан і тут сидітиму. Їсти буду м'ясо, питиму воду, а згори на мене світитиме сонечко.
У міських радників затріщало в головах, як у маківках, так там пересипалися думки. Але зрештою як де нема чого, то вже нема. Ніхто не знав, як мудріше відповісти змію. Війт тицьнув пальцем у писаря Юкліка і прошепотів йому на вухо:
— Ану ж бо, Юкліку, скажи за нас!
Писар притьмом заходився перекидати в голові хитрощі, наче сторінки в кодексах законів. Та змій не чекав, поки він насиплеться на нього. З'їхав він на крилах, мов на пружинах, з башти, вперся пазурами в галерею і розлігся на майдані.
Румцайс гукнув до писаря:
— Гей, Юкліку, а що ж буде далі?
Обізвався й війт:
— Помізкуй добре, Юкліку! Що далі буде?
— А далі буде те, що я звелю! — заревів змій і показав на пазурах: — Перш за все, я умну четвертину вола. Потім вип'ю бочку води. А тоді розляжуся, і на мене буде світити сонечко.
— М'яса ми б тобі дали, — відповів семиголовцю Юклік. — Але як до нього доступитись, коли ти придушив пазуром двері різникової крамниці?
Змій трішки відсунувся, але Юклік вів далі:
— І як ми тобі дамо напитись, коли ти вмостився на самісінькому басейні?
Змій трохи піднявся на чотирьох лапах.
Юклік окинув оком майдан, щоб бачили, що оце зараз він скаже своє наймудріше слово.
— Ну, а як на тебе світитиме сонечко, коли ти сам собі його застуєш? — знову спитав він.
Змій зазирнув собі під черево. А там і справді затінок, наче під периною.
— Ну, у вас в Їчині не порозкошуєш! — сердито крикнув змій, здійнявся з майдану і злетів під хмари.
В Їчині всі раділи й танцювали. Скрізь тільки й мови було про те, як Юклік перехитрував змія.
Та змій, політавши сім днів під хмарами, втямив, нарешті, що сонце гріє і тих, у кого під пупом тінь.
— Ну, вдруге мене писар не обдурить! — лютував він.
Сім тижнів змія не було видно, не було й чути. Тільки точилися балачки, що лежить він десь тихо серед скель біля Прахова.
Восьмої неділі сидів собі Румцайс на ржаголецькому узліссі й вистругував із букового цурпалка другу щічку для пістоля.
І знову було так, як першого разу. Сонце на мить затулило щось чорне. Глянув Румцайс на небо — а там змій. Але у хмари не ховається, а суне до Їчина, як по рейках.
Придивився Румцайс і побачив — несе змій в пазурах яйце, здоровенне, наче війтова голова, а на колір чорне із ще чорнішими цятками.
Румцайс оглянув заряд у пістолі і погладив халяви чобіт — щоб вони швидше несли його. На ринковий майдан у Їчин прибіг він одразу ж за змієм.