— Ось побачиш, він тобі вранці знов засяє.
Манка на це:
— Я б його і таким взяла.
А Румцайс тоді:
— От навіть і не знаю, як тебе за розбійницьку дружину брати... Ти ж у мене така чистенька...
Та у Манки і на те була готова відповідь.
— Це нічого, — всміхнулася вона, — коли почну вести розбійницьке господарство, теж з часом забруднюся.
5. Як Румцайс ходив по червоне яблуко
Через деякий час навчилася Манка вести господарство по-розбійницьки, отож Румцайс вже не повинен був весь час їй допомагати. Сидів він на камені перед печерою та вирізав собі люльку з букового кореня. А коли закінчив, зробив собі також справжній розбійницький тютюн: змішав жменю жолудів, пучок чемериці і трохи сірки. Потім насипав його у кисет та каже Манці:
— У князівському саду ростуть гарні червоні яблука. Піду я туди та принесу тобі одне на втіху.
Посадив він Манку на порослу мохом лавку та наказав:
— Сядь ось тут та розтягни фартух. Я тобі кину в нього яблуко аж із Їчина.
По дорозі до Їчина Румцайс вирішив спробувати свій новий тютюн. Натоптав він люльку, кресонув нігтем об ноготь, щоб вискочила іскра, та й затягнувся. А був той тютюн такої сили, як дванадцять панських коней разом. Коли затягнувся Румцайс вперше, пообсипалися з дерев усі сливи на дві австрійські милі навкруги. Після другого разу затряслася скеля біля Прахова. А втретє Румцайс і пробувати не став. Заховав він люльку в кишеню зі словами:
— Гарний тютюнець, та треба бути з ним обережним.
На той час він вже дійшов до замкового саду. Перестрибнув Румцайс через стіну та пішов між деревами вибирати для Манки найкраще яблуко.
Тим часом Манка сиділа на лавці з фартушком на колінах, та в нього нічого не падало. Румцайс ніяк не міг вибрати, яке ж яблуко найкраще в князівському саду. Переводив очі з одного на одне, і все йому здавалося, що це не найчервоніше. Так дійшов він до середини саду й не помітив, що на нього вже кілька хвилин дивиться з вікна княгиня Майолена. Та сама, чийого князя Румцайс замкнув у малій замковій башті.
Румцайс іще трохи походив поміж яблунями і нарешті вибрав яблуко для Манки. Висіло воно на вершечку найбільшої яблуні. Румцайс знав, як його збити. Зарядив пістоль кремінцем, прицілився і вистрілив. Попав яблуку прямо в ніжку, а внизу зловив його в наставлену долоню.
Тільки ж княгиня Майолена, яка з вікна дивилася на Румцайса то правим, то лівим оком, мовила сама до себе:
— Постривай, тепер я тобі віддячу за пана князя!
І смикнула за шнур дзвоника.
В ту ж мить з чотирьох боків ускочили в сад чотири ескадрони гусарів. У сурми грають, у барабани б'ють.
Румцайс тільки промовив:
— Зрада!
І більше жодного слова не зміг сказати. Але, на щастя, встиг перекинути через голови гусарів яблуко в Ржаголецький ліс.
Притисли гусари Румцайса до замкової брами й повели до зали, де сиділа на троні княгиня Майолена.
Саме в ту мить прилетіло яблуко й упало Манці в фартушок. Було воно спершу червоне, як дівочі щічки, але скоро поблідло й позеленіло, а тоді зробилося таке зелене-зелене, як трава.
— З Румцайсом біда! — злякалася Манка.
У замку княгиня тим часом роздивилася Румцайса, посунулась на троні і мовила:
— Ну що ж, розбійнику, сядь тут, біля мене.
— Я не хочу,— відповів Румцайс.
Княгиня солоденько всміхнулася.
— Якщо ти, Румцайсе, замкнув мого пана князя у башті, то тепер сам мусиш сісти біля мене.
Румцайс присів на краєчок трону. Сів і мовчить. Княгиня знову подивилася на нього скоса і каже:
— Перш за все треба тебе, Румцайсе, пристойно одягнути.
В ту ж мить до зали вбігло двадцять сім служок; не встиг Румцайс і оком моргнути, як на нього натягли шовкову сорочку, каптан, як у графа, штани майже такі, як у самого князя, і черевики з пряжками. Тільки бороду йому залишили, щоб хоч трохи був схожий на самого себе.
Лише випадком не вихопили в нього з рук люльку із букового кореня та кисет з розбійницьким тютюном.
Княгиня ще раз оглянула Румцайса і від задоволення аж очі приплющила. Румцайс злякався, зіскочив з трону і сказав, що хоче вже йти. Та княгиня тільки клацнула пальчиками, і зразу ж заграла музика і до зали вбігли графиньки та графенята. І всі затанцювали разом, мов на хвилях. А в Румцайса від того почав пропадати розбійницький слух і зір.
Раптом княгиня встала з трону, схопила Румцайса за пояс і ну утинати з ним кадриль! І всміхалася до нього й примовляла по-французьки: