— А що, якби ти устав? — порадив йому Фріцек.
Цумштайн ударив себе пальцем по лобі, ніби молотом по скелі:
— Ти диви!
І підвівся. Головою пробив низькі хмари і мусив їх роздмухати, щоб побачити Фріцека.
Фріцек повів велетня в місто, а там гукнув до нього, мов до гори:
— Еге-гей! Стань на ринковому майдані і втягуй повітря носом!
Цумштайн ступив на ринок одним ножиськом, тому що друге туди не влізло. Став, як той лелека, і потяг повітря носом. Це вмить здмухнуло галок. Вони вже не вимахували крильми над димарями, і дим пішов до неба, тягнучи з собою сажу.
Князь і княгиня ходили покоями від каміна до каміна і раділи:
— О, наш лакей Фріцек — це голова!
А Цумштайн стояв, тяг повітря носом, і весь ринковий майдан був зайнятий його ногою.
Коли про це дізнався Румцайс, він сказав:
— В такий спосіб пекар не доб'ється справедливості, а Їчин позбудеться свого ринкового майдану.
І він звелів Манці й Ціпісеку піти до холодного лісу, де росте п'ядич. Ціпісек тримав знизу шапку, а Манка обтрушувала пилок з гілочок п'ядича, аж поки набрали вони повну шапку.
— А далі я все зроблю сам, — сказав Румцайс, прикрив шапку хустиною і рушив до Їчина.
В місті все було так, як і допіру: ринковий майдан зайнятий ногою велетня Цумштайна, а сам він стоїть над замком і тягне носом повітря.
Румцайс ступив уперед, а тоді ще трохи. Сперся спиною об замок і зірвав хустину з шапки. Увесь пилок здійнявся хмарою і влетів Цумштайнові в ніс.
Румцайс ту ж мить крикнув на весь Їчин:
— Тримайтеся, хто за що може!
А тут як загримить! Цумштайн чхнув — і зірвалася справжня буря. Найбільше вітру потрапило у замкові димарі. В кухні суп виплюснуло з каструлі, і солодкі пиріжки порозкидало з такою силою, що вони хурчали в повітрі, як цеглини. У покоях вітром вивернуло гратки з камінів, а панові князю й княгині так скуйовдило перуки, що довелося їм викликати перукаря аж із Парижа. Лакею Фріцеку влетіло трохи порошку в ніс, і він чхав сім тижнів. А велетень Цумштайн перехилився назад і знову гупнув на військовий плац під чержовським косогором.
— Тепер усе гаразд, — промовив Румцайс. — Хто за що тримався, може відпустити.
32. Як Румцайс поклав Цумштайна в третій раз
Одного разу до розбійницької печери прибігла польова русалка Андулка. Ноженята в неї були обхльостані осокою, а пальчики побиті об камінці — так вона поспішала.
— Чи є Румцайс? — вигукнула Андулка.
Надвір вийшла Манка.
— Румцайса зараз нема. Пішов лісом збирати яєчка, що їх зозулі підклали у гнізда іншим пташкам. Та коли повернеться, я скажу йому, що ти була.
— Тоді вже буде пізно! — зітхнула Андулка.
— Сталося щось лихе? — стурбувалася Манка.
— Хтось випустив водянику Чесилку всю воду із ставка.
— Ой лишенько! — сплеснула руками Манка.
— Увечері ставок був як ставок. А вранці — порожня яма. І в болоті при бережку сидить водяник Чесилко.
— Може, вода втекла у нього під шлюзом? — сказала Манка.
— Всі заставки були спущені.
— Чесилко повинен знати, що і як. Адже став не може сам по собі вибігти, — правила своєї Манка.
Андулка знову зітхнула:
— Він тоді спав — тож і не знає нічого. А тепер сидить під греблею і всихає під сонцем.
Сонце й справді добряче припікало.
— Цього так не можна кинути! — промовила Манка, покликала Ціпісека і послала його по Румцайса.
Ціпісек побіг, не розбираючи дороги. Знайшов Румцайса, який сидів під старим буком і тримав на долоні сім зозулячих яєчок, і все йому розповів.
Румцайс хвилину покатав яєчка по долоні, а тоді промовив:
— Біжи, Ціпісеку, назад і скажи русалці — хай поки що кропить Чесилка росою. А решту я беру на себе.
Порозсовував він зозулячі яєчка по кишенях своєї куртки з кордовської шкіри, щоб їм було м'якенько лежати, і вирушив до військового плацу під чержовським косогором.
Коли Румцайс прийшов туди, велетень лежав на плацу й удавав, що спить. Повіки мав на три ключі замкнуті, а носом свистів так, що аж у пташок крильця тріпотіли.
— Не прикидайся, Цумштайне, — мовив Румцайс. — Хоч у тебе очі й заплющені, але ти не спиш.
Цумштайн вивалив очі, як жорна.
— А звідки ти знаєш, Румцайсе, сплю я чи ні!?
Румцайс йому й каже:
— Ти повинен був лежати отут, на військовому плацу, як я тобі наказав. А ти не лежав!
— Ба лежав! — Цумштайн ударив себе кулаком у груди з такою силою, що баби в Їчині кинулись засвічувати свячені свічечки проти грому.