— Справді, Холмсе? Яку ж?
— Лише одну: вчора, коли я оглядав передпокій, відбитка там не було. А тепер, Ватсоне, погуляймо трохи на сонечку.
Нічого не розуміючи, але з надією в серці я пішов за своїм другом у садок. Холмс обійшов навкруги будинку, уважно вивчаючи його. Потім ми повернулись і оглянули всі кімнати від льоху до горища. Більша частина кімнат була без меблів, але Холмс так само старанно оглядав і їх. Нарешті, в коридорі горішнього поверху, до якого виходили двері трьох порожніх спалень, він знову несподівано повеселів.
— Випадок справді незвичайний, Ватсоне, — мовив він. — Гадаю, час уже зізнатися нашому приятелеві Лестрейду. Вранці він трохи покепкував з нас, тож тепер настала наша черга, якщо я розгадав цю загадку як слід. Так, так, я придумав, як це треба зробити.
Коли ми увійшли до вітальні, інспектор Скотленд-Ярду досі сидів там за писанням.
— Я бачу, ви пишете звіт про цю справу, — перебив його Холмс.
— Так.
— Чи не здається вам, що це занадто рано? Не думаю, що ви зібрали всі докази.
Лестрейд надто добре знав мого друга, щоб не зважити на його слова. Він поклав ручку і з цікавістю поглянув на нього:
— Що ви маєте на увазі, містере Холмсе?
— Тільки те, що є важливий свідок, якого ви ще не бачили.
— Ви можете роздобути його?
— Гадаю, що можу.
— То ведіть його сюди.
— Зараз. Скільки у вас констеблів?
— У будинку й надворі — троє.
— Чудово! — мовив Холмс. — А скажіть-но мені, чи всі вони — високі, дужі хлопці з гучними голосами?
— Ну, безперечно, але до чого тут їхні голоси?
— Я допоможу вам у цьому розібратись, і не лише в цьому, — відповів Холмс. — Покличте, будь ласка, своїх людей, і почнемо.
За п’ять хвилин троє полісменів стояли в передпокої.
— В клуні лежить велика купа соломи, — мовив Холмс. — Принесіть, будь ласка, два оберемки. Це допоможе нам роздобути свідка, про якого я говорив. Дякую вам. Сподіваюся, Ватсоне, у вас є в кишені сірники. А вас, містере Лестрейде, я прошу піти зі мною нагору.
Як я вже казав, на горішньому поверсі був широкий коридор, куди виходили двері трьох порожніх спалень. У кінці коридору Шерлок Холмс розставив усіх по місцях; констеблі посміхалися, а Лестрейд здивовано вирячився на мого друга — здивування на його обличчі змінилось очікуванням, а очікування — обуренням. Холмс став перед нами, мов штукар, що зараз почне свої фокуси.
— Пошліть, будь ласка, одного з констеблів, хай принесе два відра води! Покладіть солому на підлогу — отут, трохи далі від стіни. Тепер, здається, все готово.
Лестрейдове обличчя спалахнуло гнівом.
— Та що це ви, бавитеся з нами, містере Шерлоку Холмсе? — не витримав він. — Коли щось знаєте, то скажіть по-людському, без витівок.
— Можу вас запевнити, любий мій Лестрейде, що на все це в мене є вагома причина. Ви, мабуть, пам’ятаєте, що вранці, кілька годин тому, трохи покепкували з мене, тож тепер не гнівайтесь за цю невеличку виставу. Ватсоне, відчиніть, будь ласка, вікно й піднесіть до соломи сірник.
Я так і зробив: вітер увірвавсь у вікно, суха солома спалахнула й затріскотіла, коридор заповнив сизий дим.
— Тепер, Лестрейде, чекатимемо на свідка. А ви, будь ласка, крикніть разом: «Пожежа!» Ну-бо: раз, два, три...
— Пожежа! — вигукнули ми щосили.
— Дякую. Ще раз, будь ласка.
— Пожежа!
— Ну-бо, ще, джентльмени, всі разом.
— Пожежа!!! — Наш крик, мабуть, почув увесь Норвуд.
Аж раптом сталося таке, що приголомшило нас усіх. У дальшому кінці коридору, де, здавалося, була гола стіна, відчинилися двері, й з них вискочив, як кріль з нори, маленький хирлявий чоловічок.
— Чудово! — спокійно промовив Холмс. — Ватсоне, відро води на солому. Отак! Лестрейде, дозвольте відрекомендувати вам вашого найголовнішого свідка, містера Джонаса Олдейкра.
Детектив здивовано втупивсь у чоловічка. Той кліпав очима від яскравого світла, позираючи то на нас, то на солому, що курилася димом. Обличчя в нього було вкрай неприємне — підступне, люте, хиже, зі жвавими сірими очицями та білими віями.
— А це що таке?! — вигукнув нарешті Лестрейд. — Що ви робили там увесь цей час?
Олдейкр збентежено захихотів і знітився під суворим поглядом розгніваного детектива.
— Нічого поганого…
— Нічого поганого? Ви все зробили, щоб безневинну людину повісили! Якби не цей джентльмен, то я певен, що вам це вдалося б.
Чоловічок запхинькав.