Выбрать главу

— Боже милий, навіщо?

— Шукав там тіло леді Сент-Саймон.

Шерлок Холмс поринув глибше в крісло й щиро зареготав.

— А в водограї на Трафальґарській площі ви теж нишпорили? — спитав він.

— Навіщо? Про що це ви?

— Бо там ви маєте такі самі шанси знайти цю леді, як і тут.

Лестрейд кинув сердитий погляд на мого друга.

— То ви вже, напевно, все знаєте? — кепкуючи, спитав він.

— Ні, я тільки-но почув про цю пригоду, але вже дійшов певного висновку.

— О, невже? То ви гадаєте, що Серпентайн тут ні до чого?

— Гадаю, що так.

— Тоді поясніть, будь ласка, як ми могли знайти в ставку оце? — Він розкрив саквояж і викинув на підлогу шовкову весільну сукню, пару єдвабних черевичків і віночок з вуаллю, — все вицвіле й промокле. — Ось! — додав він, поклавши на цю купу речей новеньку обручку. — Тверденький горішок для вас, містере Холмсе!

— От воно що, — мовив мій друг, пускаючи сиві кільця диму. — То ви це все повитягали з Серпентайну?

— Ні. Їх знайшов сторож біля самого берега. Родичі леді впізнали її одежу, а мені здається — якщо там була одежа, то десь недалеко має бути й тіло.

— За вашими блискучими міркуваннями, тіло кожної людини повинне лежати біля її гардероба. То чого ви ж сподіваєтеся домогтись таким чином?

— Знайти докази того, що до її зникнення причетна Флора Міллер.

— Боюся, що це вам буде нелегко.

— Справді?! — вигукнув з гіркотою Лестрейд. — А я, Холмсе, боюся, що ви зовсім відірвалися від життя з вашими думками й висновками. За останні хвилини ви зробили аж дві помилки. Ця сукня викриває міс Флору Міллер.

— Як саме?

— У сукні є кишеня. В кишені був футляр для візитних карток. А в футлярі — папірець. Ось. — Він розгорнув папірець перед собою на столі. — Послухайте-но: «Побачимося, коли все буде готове. Виходьте негайно. Ф.Г.М.». Я з самого початку вважав, що Флора Міллер виманила леді Сент-Саймон з дому й тоді, — звичайно ж, не без спільників, — влаштувала її зникнення. Ось перед нами папірець, підписаний її ініціалами, який вона, напевно, сунула леді біля дверей, щоб заманити її в пастку.

— Чудово, Лестрейде! — мовив, сміючись, Холмс. — Ви справді якнайкраще все придумали. Дайте-но подивитися.

Він недбало взяв папірець, але раптом щось у ньому привернуло його увагу, і він задоволено скрикнув.

— Це справді важливо, — сказав він.

— Тепер ви це побачили?

— Надзвичайно важливо. Щиро вітаю вас.

Лестрейд переможно підхопився зі стільця й нахилився над папірцем.

— Як? — здивувався він. — Ви ж дивитеся з іншого боку!

— Навпаки, саме з того боку, що треба.

— З того, що треба? Ви збожеволіли! Записку написано олівцем на зворотному боці!

— А тут — щось схоже на уривок рахунка з готелю. Він дуже зацікавив мене.

— Нічого там немає. Я вже його бачив, — сказав Лестрейд. — «4 жовтня. Кімната — 8 ш., сніданок — 2 ш. 6 п., коктейль — 1 ш., другий сніданок — 2 ш. 6 п., склянка хересу — 8 п.». Нічого цікавого.

— Для вас — цілком можливо. Але саме це має найбільшу вагу. Щодо записки, то вона теж має значення, принаймні ініціали. Тож я ще раз вітаю вас.

— Годі марнувати час, — мовив Лестрейд, — мені треба працювати, а не сидіти біля каміна з усілякими теоріями. До побачення, містере Холмсе; подивимось, хто першим докопається до дна в цій справі. — Він зібрав принесену одежу, запхав її до саквояжа й попрямував до дверей.

— Ще одне слово, Лестрейде, — поволі промовив Холмс, коли його суперник уже виходив. — Я можу відкрити вам справжній розв’язок цієї справи. Леді Сент-Саймон — це міф. Такої особи нема й ніколи не було.

Лестрейд озирнувся і з сумом поглянув на мого друга. Тоді обернувся до мене, тричі постукав пальцем по лобі, промовисто похитав головою й вибіг.

Тільки-но за ним зачинилися двері, як Холмс підхопивсь і вдяг своє пальто.

— В тому, що цей чолов’яга говорив про працю, є дещиця правди, — зауважив він. — Тож, Ватсоне, я мушу ненадовго залишити вас наодинці з вашими газетами.

Було о пів на шосту, коли Шерлок Холмс пішов, але я недовго сидів сам, бо менш ніж за годину надійшов посильний з величезною коробкою. Разом із хлопцем, що прийшов укупі з ним, вони розпакували її, й на мій великий подив на нашому скромному обідньому столі з’явилася розкішна холодна вечеря. Тут були пара вальдшнепів, фазан, паштет з гусячої печінки й кілька вкритих павутинням пляшок старого вина. Розставивши всі ці смаковини, мої відвідувачі зникли, мов джини з казок «Тисячі й однієї ночі»[85], сказавши тільки, що за все заплачено й наказано занести на цю адресу.

вернуться

85

«Тисяча і одна ніч» — відомий збірник арабських казок та оповідок, укладений у IX-X ст. і остаточно доопрацьований у XIV-XV ст.