— Несосвітенний дурень! — гірко мовив Холмс, коли ми їхали додому. — Лише подумайте: проґавити таку рідкісну нагоду!
— І все-таки я досі нічого не розумію. Справді, прикмети цієї людини збігаються з вашим описом другого учасника таємниці. Але нащо йому було вертатися туди? Убивці так не чинять.
— Обручка, друже, обручка — ось чому він повернувся. Якщо не вдасться спіймати його по-іншому, закинемо вудку з обручкою. Я зловлю його, докторе, — два проти одного, що зловлю. Я мушу подякувати вам за все. Якби не ви, я не поїхав би й проґавив те, що можна назвати найцікавішим етюдом: етюд у багряних тонах, авжеж? Чому б нам не скористатися говіркою митців? Убивство багряною ниткою проходить крізь безбарвне прядиво життя, і наш обов’язок — розплутати її, відокремити, витягти кожен дюйм. А тепер попоїмо й поїдемо слухати Норман Неруду. Вона чудово володіє смичком. Що то за шопенівська п’єска, яку вона так мило грає? Тра-ля-ля, ліра-ліра-ля!
Глибше вмостившись на своєму місці, детектив-аматор виспівував, як жайвір, а я тим часом думав про те, яким різнобічним є людський розум.
5. До нас приходять за оголошенням
Ранкові хвилювання зовсім знесилили мене, і наприкінці дня я відчував страшенну втому. Після того, як Холмс поїхав на концерт, я ліг на канапу, сподіваючись хоч на дві години заснути. Але все було марно. Думки мої переповнювали сьогоднішні події, в голові роїлися найхимерніші образи та здогади. Варто мені було заплющити очі, як я бачив перед собою спотворене мавпяче обличчя вбитого. Воно здавалося таким лиховісним, що я мимоволі дякував тому, хто відрядив його хазяїна на той світ. Жодне обличчя в світі не відбивало, мабуть, так виразно наймерзенніші людські пристрасті, як обличчя Еноха Дж. Дребера з Клівленда. Проте я пам’ятав, що правосуддя має відбутись і гріхи жертви не виправдають убивцю перед очима закону.
Що більше я міркував над цією справою, то неймовірнішим здавалось мені припущення мого товариша, що небіжчика було отруєно. Я згадав, як він обнюхував його вуста, — безперечно, виявив щось таке, що навело його на цю думку. До того ж — коли не отрута, то що ж було причиною його смерті, якщо на тілі не залишилося жодної рани? Тоді чиєю ж кров’ю було забризкано підлогу? В кімнаті не було жодних ознак боротьби, а в жертви не знайдено зброї, якою можна поранити супротивника. І мені здавалося, що ми з Холмсом не спатимемо ночами, доки не дістанемо відповіді на всі ці запитання. Мій приятель поводився спокійно, впевнено, — він, напевно, вже мав якусь думку про ці факти, але яку саме — я не мав ані найменшого уявлення.
Повернувся він так пізно, що не було сумніву: після концерту в нього знайшлися й інші справи. Коли він увійшов, вечеря вже стояла на столі.
— Це було чудово, — мовив він, сідаючи до столу. — Пам’ятаєте, що Дарвін сказав про музику? Він писав, що людство раніше навчилося складати й слухати музику, ніж говорити. Через те, мабуть, музика так глибоко нас хвилює. В наших душах залишився неясний спогад про ті туманні віки, коли світ переживав своє дитинство.
— Це надто смілива думка, — зауважив я.
— Усі думки, що пояснюють явища природи, мають бути сміливими, як сама природа, — відказав він. — Але що це з вами? Ви страшенно стривожені. Вас, мабуть, непокоїть ця пригода на Брикстон-Роуд?
— Правду кажучи, так, — відповів я. — Після афганських злигоднів мені слід було б більше себе загартувати. Коли в Майванді моїх товаришів рубали на шматки, я й тоді не втрачав самовладання.
— Я розумію вас. Тут є таємниця, що підсилює уяву; де немає поживи для уяви, там немає страху. Ви бачили вечірню газету?
— Ні.
— Там чудово описано цю пригоду. Щоправда, жодної згадки про жіночу обручку, яка впала на підлогу, коли піднімали труп. Але тим ліпше для нас.
— Чому?
— Прочитайте-но оце оголошення, — відповів він. — Я порозсилав його до всіх газет уранці, одразу після відвідин місця злочину.
Він поклав переді мною газету, і я поглянув на вказане місце. То було перше оголошення в колонці «Знахідки». В ньому йшлося: «Цього ранку на Брикстон-Роуд, між винарнею «Білий олень» і Голланд-Ґроу, знайдено золоту обручку. Питати доктора Ватсона, Бейкер-стрит, 221-б, з восьмої до дев’ятої вечора».
— Пробачте, що я скористався вашим ім’ям, — сказав він. — Якби я назвав своє власне, хтось із цих бовдурів неодмінно про все здогадався б і втрутився в цю справу.
— Будь ласка, — відповів я. — Але раптом хтось з’явиться, а в мене немає обручки.
— Ось вона, — мовив Холмс, подавши мені обручку. — Підійде цілком. Вона майже така сама.